Головна » Колонки » Із важливого і термінового в українській громадській думці

Із важливого і термінового в українській громадській думці

У 2022 році українських військових направлять на навчання до 13 країн

Олена Обухівська, директорка з комунікацій Arricano

 

Тридцять четвертий президент США Дуайт Девід Ейзенхауер (1890 – 1969) керував Америкою  упродовж восьми років. З 1953 по 1961 на цій позиції він вів політику “Нового погляду” у ядерному стримуванні, санкціонував створення НАСА, пролобіював у Конгресі “Формозську резолюцію” на військову підтримку прозахідного Китаю.

Його “доктрина Ейзенхауера” у зовнішньополітичному курсі передбачала надання допомоги країнам, які зазнавали агресії з боку інших держав, особливо комуністичного табору. І він урочисто відкрив пам’ятник Тарасові Шевченку у Вашингтоні. 

Окрім сильної історичної постаті, стратега та дипломата, Ейзенхауер був і блискучим управлінцем. Адже непросто конфігурацію про “важливе, термінове, неважливе, нетермінове” ще називають матрицею Ейзенхауера. За його ж словами “У мене є дві проблеми: термінова та важлива. Термінова не є важливою, а важлива – терміновою”.

“Забираючи” цей підхід у формування громадської думки в Україні, як на мене, цінно визначити пріоритетні теми. Принаймні, в офіційній комунікації державного рівня у ставленні до подій та обставин, які відбуваються у сучасному суспільному житті країни.

Пам’ятаю, ще коли навчалась у Могилянці, тоді преса хайлайтила про нашу національну ідею, що може об’єднати та “склеїти” українців. І це було важливим, але не терміновим.

Сьогодні ж важливе у політиці стало й терміновим – АТО, анексія, загрози нового вторгнення, вирішення конфлікту. Ці новини, думки, огляди, припущення домінують на соціально-політичних медійних майданчиках, у контенті політичних та громадських діячів, експертів. Відтак, геополітична тема перекриває доступ уваги та громадського осмислення до інших сюжетів та проблематики. А національна ідея, культура, спадковість українського мислення пересунулись у “неважливе” та нетермінове”. А замість формування загальної стійкої української позиції відбувається реагування та коментування подій. Плинність  комунікаційних треків переважає над фундаментальним моделюванням.

Ще одне спостереження із “термінового” у медійному полі – це маса новин, щоб висвітлити та бути в курсі.  Важливе тут те, як формується власна позиція читачів – чи вони протяжно відстежують події та причинно-наслідковий зв’язок, чи споживають контент із  готовою та поданою у тексті думкою.

В медіа можна побачити ще одне цікаве явище, коли “неважливе” та “нетермінове” майстерно перетворюється на “важливе”. Це для того, щоб переключити увагу із дійсно вагомого на другорядне, щоб із того другорядного “неважливого” зробити хіт та концентрацію громадської  уваги.

Серед “важливого” в українській громадській думці залишається розвиток теми патріотизму, національної ідеї, політкоректного осмислення геополітичних викликів, реакції на гігантоманію сусіда та демаркаційної лінії кордону. Не лише в стилі  “я так думаю”, а “ми так вважаємо”, “на наше глибоке переконання”. Це “важливе” позиціонування створює спільне “ми”, навіть ілюзорне об’єднання дає підстави говорити про єдину українську  позицію у реагуванні на провокаційні вислови та інакодумство. Особливо, яке сиплеться з-за кордонних джерел. 

Насправді сьогодні в Україні – свобода та чимало способів висловити свою персональну позицію. Саме просто взяти, написати текст чи створити відео і десь це розмістити. Але скільки людей це прочитає, побачить, розділить думку чи її змінить залежить від авторитетності автора. Користувач соціальних мереж із великою кількістю підписників може вважати себе лідером думки та блогером.  За звичай, блогери генерують контент із статусом “термінове”, і суттєво рідше долучаються до “важливого”. Хоча це моя особиста думка. Я б навіть додала, що у блогерів більше про власну швидку інтерпретацію для хайпу та тренду, ніж про акумулювання vox populi.

Найбільше патріотизму в державних та індивідуальних комунікаціях – це коли ми всі пишаємося здобутками, досягненнями та визнаннями українців. Це емоційно, важливо, терміново. А от пролонгована спадкова зв’язна лінія  патріотичності та об’єднання нації -питання “важливе”. Оскільки в громадській думці є інші швидкі пріоритети, то поки  пишаємося, а ментальне об’єднання українців – ще “нетермінове”.

У комунікаційних важливих пріоритетах Ейзенхауера найголосніше звучала вигода для американців. Чітка, сильна, найголовніша позиція, а вже потім демократично “спускались” молекулярні різносторонні дискусії та обговорення. Патріотизм та нація first. І навряд чи вигодою для українців є “я-позиції” та поверхнева швидкість без ґрунтовного національно-мислячого офіційного “ми-бекграунду”.