Чому справа облгазів не має юридичного підгрунтя?
Денис Сенектутов, голова Асоціації газового ринку
Рішення Печерського суду міста Києва про арешт корпоративних прав 26 газорозподільних компаній відкрило перспективу монополії держави на ринку розподілу природного газу. Це прямо протирічить положенням Третього енергопакету і діючого Закону “Про ринок природного газу”. А що ж стоїть за самим рішенням легендарного суду?
По-перше, сума начебто нанесених збитків – нічим не обгрунтована цифра. Тому що оцінки вартості державних мереж не існує.
В 2017 році Уряд доручив ФДМУ та Міненерго здійснити інвентаризацію газорозподільних мереж, перевірити правовстановлюючі документи та здійснити оцінку державного майна, щоб визначити суми платежів для Операторів ГРМ. Однак ні Міненерго, ні ФДМУ доручення не виконали. Тому сума, що фігурує у справі не має жодного підгрунтя і взята зі стелі.
По-друге, газорозподільні мережі, що знаходяться у державній власності ніколи не передавались газорозподільним компаніям. Самі Оператори ГРМ створювали і будували це майно і ставили його на баланс.
В 2012 році між Урядом та Операторами було укладено договори господарського відання. Це більше, ніж право оренди, але менше, ніж право власності, щось середнє між цими двома правами. Жоден закон України не передбачав припинення цього права в процесі корпоратизації.
В 2017 році за ініціативою Кабміну договори господарського відання викладено в новій редакції. До них було додано пункт про внесення щорічної плати за користування державним майном у розмірі 10% від його вартості. Однак реальна оцінка цього майна до цього часу Урядом не здійснена.
По-третє, газорозподільні компанії ніколи не отримували коштів на плату за користування державним майном в тарифі на розподіл.
В договорах між урядом та Операторами ГРМ передбачено, що платежі повинні сплачуватись газорозподільними компаніями після включення Регулятором відповідних витрат до складу тарифів на розподіл газу.
Оператори ГРМ неодноразово звертались до Регулятора щодо включення цих витрат до складу тарифів. Однак, НКРЕКП відмовляла компаніям, посилаючись на відсутність оцінки державного майна.
По-четверте, ДБР відкрила справу, яку вже програвала Генпрокуратура.
Розслідуються дії чиновників Міненерго 2017 року, які начебто не мали повноважень підписувати додаткові угоди з умовою, що платежі за користування вноситимуться лише після включення витрат до складу тарифів Операторів.
Це не перша спроба використання питання плати за експлуатацію мереж. В 2017 Генеральна прокуратура України вчиняла спроби оскаржити законність укладених угод і намагалась стягнути збитки на суму понад 500 млн. грн.
В 2021 році Верховний суд остаточно підтвердив законність укладених угод та безпідставність заявлених збитків. На думку суддів, “укладення між суб’єктом господарювання та центральним органом виконавчої влади договору про надання на праві господарського відання державного майна (…) свідчить про відсутність протиправних дій сторін договору та про недоведеність підстав для визнання такого правочину недійсним. (…) виключає застосування до нього такої міри відповідальності як відшкодування збитків”.
По-п’яте, акціонери не є суб’єктами злочину в даному провадженні.
Кримінальне провадження ДБР відкрите за ч. 2 ст. 364 КК України. Суб’єктами злочину за даною статтею можуть бути виключно службові особи підприємств. Акціонери компаній не є службовими особами, а тому не є суб’єктами злочину. Проте арешт у кримінальній справі накладено не на державне майно, а на акції, які були придбані акціонерами задовго до розслідуваних подій.
Тому можна казати про те, що в межах незавершеного кримінального провадження, яке здійснюється у відношенні інших осіб, без винесення будь-якого вироку, відбулось фактичне захоплення власності акціонерів на цінні папери.