Війна — це величезний удар по психіці дорослих, але для дитини це може стати “справжньою катастрофою”, у тому числі й непомітною, на перший погляд. Дитячий світ мав бути безпечним і передбачуваним, але війна неминуче вносить свої корективи в їхнє дорослішання. Як допомогти дітям, які щодня чують вибухи, і тим, хто вимушено покинув свій дім?
Журналісти “Вчасних Новин” поговорили про це з психологинею, фахівчинею з допомоги у кризових ситуаціях Софією Назаренко, щоб зрозуміти, яким є реальний вплив війни на дітей і як забезпечити їхню психічну стійкість.
“Коли дитина стає маленьким старим”
— Пані Софіє, коли ми говоримо про дітей, які пережили війну, що найчастіше ви бачите в їхній поведінці?
— Ми бачимо цілу низку змін, які є захисною реакцією психіки. Це основний вплив війни на дітей, який проявляється у постійній напрузі, що переростає у тривогу. Дитина стає дратівливою, плаксивою, нетерплячою. Дуже поширені проблеми зі сном: дитина погано засинає, часто прокидається, бачить кошмари. Хтось, навпаки, замикається у собі, стає тихим і апатичним, втрачає інтерес до ігор та навчання. У старших дітей можуть з’явитися спалахи гніву або агресія у дитини через стрес.
Я завжди кажу, що всі ці прояви — нормальна реакція на жахливі події. Цілком природно, що діти не можуть переживати війну спокійно. Їхній організм, їхня психіка таким чином сигналізують про те, що вона перевантажена і потребує нашої допомоги.
— Чи правда, що дітям простіше, ніж дорослим, пережити травму, бо їхня психіка гнучкіша?
— Це правда, але тут є велике “але”. Дитяча психіка справді, як ‘пластилін’, — вона може відновити форму швидше, ніж “застиглий цемент” дорослого. Діти живуть сьогоденням і набагато швидше адаптуються до змін. Вони можуть відпустити страх, якщо відчувають, що тут і зараз їм безпечно.
Відновлення психічного здоров’я дітей залежить від нас. Але ключова умова цього відновлення — це стабільний, спокійний дорослий поруч. Дитина сама не “відремонтується” — вона відновлюється через любов, турботу та відчуття безпеки, яке дає дорослий. Якщо ж батьки самі у постійній паніці, ця “пластичність” не спрацює. Дитина, як губка, вбирає тривогу дорослих, і тоді замість відновлення ми бачимо, як дитина швидко дорослішає, стає надмірно серйозною. Ми називаємо це “маленький старий”.
Життя дитини під обстрілами та в евакуації
— Як війна впливає на тих дітей, хто залишається у прифронтових зонах, де небезпека — це частина кожного дня?
— Це найважчий сценарій, бо організм дитини постійно у режимі “бий або біжи”. Вони на сторожі 24/7. Ці діти можуть здригатися від будь-якого гучного звуку, постійно озиратися, бути надмірно слухняними або, навпаки, некерованими.
Зовнішній спокій, про який кажуть деякі батьки, часто оманливий. Дитина може “завмерти”, намагаючись стати непомітною, і здаватися “в порядку”, але це лише прихована реакція на травму. Це і є дитячий страх під час війни у найгострішій формі.
Через постійний страх дитина втрачає свою дитячість. Вона перестає грати, фантазувати, цікавитися світом, бо її мозок зайнятий виживанням. Це гальмує її розвиток, соціальні навички. Вони можуть стати агресивними до інших дітей, тому що їхній внутрішній світ переповнений напругою, яку треба кудись виплеснути.
— А як переживають війну діти-переселенці, які переїхали у безпечні регіони? Що для них є найскладнішим?
— Для них війна має обличчя втрати. Вони втратили свій дім, свою кімнату, звичне оточення, друзів, часто ще й бабусь та дідусів. Навіть якщо в новому місці тихо, дитина відчуває себе чужою.
Основні проблеми тут — це самотність та відчуття вирваності з корінням. Дітям важко адаптуватися до нової школи чи садочка. Вони можуть плакати без причини, сумувати за старими іграшками. Підлітки часто переживають сором або провину за те, що вони поїхали, а їхні друзі залишилися в небезпеці. Або навпаки, можуть вважати, що не треба було нікуди їхати, адже однокласники чи сусіди “спокійно” залишилися й живуть вдома. Важливо зрозуміти, як допомогти дитині-переселенцю. Це вимагає окремої психологічної допомоги дітям під час війни.
Як підтримати дитину під час війни: поради психолога та психічна стійкість батьків
— Які найпростіші кроки можуть зробити батьки, щоб допомогти дитині прямо зараз?
— Наші дії мають бути спрямовані на те, щоб відновити передбачуваність і спокій. Для цього, серед основних порад психологів, є рекомендація створити графік, максимально дотримуватись звичного режиму сну та харчування тощо, аби була якась передбачуваність. Рутина — це стабільність, і саме це може стати заспокійливим фактором. Дуже важливо й самому бути спокійним маяком, оскільки психічна стійкість батьків є фундаментом для дитячої безпеки. Тобто спершу заспокойте себе, а потім говоріть з дитиною. Не забувайте про обійми та увагу. Фізичний контакт, погладжування, читання книжок перед сном — це простий сигнал мозку: “Ти в безпеці”.
Другий крок — дозволити висловити емоції й головне — не забороняти плакати чи злитися. Фрази “не бійся”, “не плач” — це заборона на відчуття. Краще сказати: “Я бачу, тобі страшно, я поруч, і це нормально”. Також активно використовуйте гру. І, безумовно, говоріть чесно. Це головна відповідь на питання про те, як говорити з дитиною про війну — не брешіть про ситуацію, але фільтруйте деталі.
І третій крок — соціалізація та обмеження новин. Для переселенців життєво важливо шукати спілкування. Відправте дитину до школи чи садочку, записуйте в гуртки чи секції за її інтересами, де вона зможе відчути себе частиною колективу. І, нарешті, відключіть фон: новини, які постійно працюють по телевізору чи радіо, підживлюють тривогу.
Коли звертатися по допомогу: ПТСР у дітей та інші симптоми
— Які симптоми не можна ігнорувати? Коли настав час звернутися до фахівця?
— Якщо ви бачите, що поведінка дитини суттєво змінилася і це триває понад місяць, це привід звернутися по психологічну допомогу дітям під час війни.
Звертайте увагу на такі речі: проблеми зі сном не минають, дитина часто прокидається з криком, бачить одні й ті ж жахіття. Це можуть бути ПТСР у дітей, симптоми або ознаки депресії через війну або евакуацію. Також небезпечно, коли дитина постійно напружена, дуже дратівлива або, навпаки, завмерла, апатична, нічого її не цікавить. Якщо бачите постійний сильний смуток або спалахи неконтрольованої агресії, якщо вона постійно хворіє (болі в животі, голова). Це може бути ознакою сильного емоційного стресу.
Пам’ятайте, що травма, яку ігнорують, не зникає, а переростає у серйозні проблеми. Звернутися до психолога — це не ознака слабкості, а турбота про майбутнє вашої дитини.