Для Олени Косевич із селища Ярова, що поблизу Лиману, війна — це не просто новини в інтернеті, а гуркіт, від якого здригалася земля під її будинком. Жінка до останнього трималася за рідні стіни, де минуло все життя, де вона виховувала дітей та десятиліттями створювала свої бісерні шедеври. Постійні обстріли, наближення фронту та нестерпний страх змусили родину покинути рідний дім за лічені дні до того, як ситуація стала критичною.
Журналісти Вчасних Новин поспілкувалися з майстринею Оленою Косевич та діляться її історією.
Три дні, що врятували життя: евакуація з Донеччини
Виїзд родини Косевичів був схожий на втечу від смерті. Вони залишили селище наприкінці серпня, а вже 9 вересня там загинуло багато односельців від цілеспрямованого російського удару. Олена вже давно не може пересуватися самостійно й використовує для цього “ходунки”, тож на місці обстрілу міг перебувати її чоловік, який мав отримувати пенсію.
“Ми виїхали, а вже за кілька днів у селищі сталася трагедія — привезли пенсії, зібралося багато людей, і саме туди прилетіло. Багато хто загинув. Якби ми не зібралися та не поїхали, мого чоловіка б вже не було — він мав бути у тій черзі “, — згадує пані Олена.
Дорога до Запоріжжя була важкою. З собою взяли лише найнеобхідніше, але серце жінки боліло за те, що лишилося: хата, налагоджений побут і головне — величезний ящик, вщент заповнений вишитими картинами, натюрмортами та іконами. Олена сподівалася, що скарби її душі вціліють, але пізніше дізналася — будинок розграбували. Колекцію, яку вона збирала роками, просто вивезли.
Творчість як ліки: чому вишивка бісером допомагає жити
Проте навіть у чужій хаті в евакуації пані Олена не опустила рук. Тепер вона з чоловіком мешкає у Запоріжжі, намагаючись звикнути до нового життя, хоча звуки вибухів наздоганяють їх і тут.
“Воно бахкає, а ти сидиш і плетеш, на все інше уваги не звертаєш. Якби не бісер, я не знаю, як би я це все витримала”, — ділиться Олена.
Її “терапія” почалася 21 рік тому, коли сестра навчила її перших стіжків. Відтоді бісер став її мовою. До війни Олена Косевич була активною учасницею слов’янського товариства “Натхнення”, представляла свої роботи на виставках у Донецьку (зокрема в бібліотеці Крупської під час Євро-2012), Краматорську, Новомосковську та Покровську. Навіть працюючи санітаркою у лікарні Святогірська, вона не розлучалася з хобі. Помивши палати, вона показувала роботи хворим, аби ті “розквітали душею”.
Тепер бісер став вже її головними ліками в евакуації, й вона плете прикраси навіть у повній темряві. Коли вимикають світло, рятує лампа, що підключена до повербанка — подарунка військового, який мешкав по сусідству. Тоді, у Яровій, Олена готувала гарячу їжу захисникам і ночами пекла пиріжки. Тепер жінка працює до 4-ї, буває й до 6-ї ранку, створюючи неймовірної краси силянки та браслети.
Майстриня щиро вірить: доки її руки зайняті створенням краси, війна не зможе перемогти її зсередини. Свій талант вона передає онукам: навіть 6-річний Данило вже знає, як набирати потрібну кількість бісеринок на голку, допомагаючи бабусі створювати нові шедеври.