Колись це був Чернівецький обласний дитячий протитуберкульозний санаторій, а тепер — прихисток для людей, які втратили дім через війну, та людей з інвалідністю. З перших днів повномасштабної війни сюди почали масово приїжджати переселенці з прифронтових регіонів: хтось залишався лише на кілька днів та їхав далі, а для багатьох це місце стало новою домівкою. Сьогодні у кількох корпусах закладу проживають 172 внутрішньо переміщені особи — люди похилого віку, люди з ментальною та фізичною інвалідністю, а також родини з дітьми.
Про те, як колишній санаторій перетворився на один із найбільших МТП у Чернівецькій області та чому потреба в допомозі переселенцям залишається величезною, розповів в інтерв’ю для Вчасних Новин директор закладу Хомік Анатолій Миколайович.
Перші місяці війни та запуск МТП
Пане Анатолію, як ви почали приймати переселенців?
— Як і всі МТП, ми почали приймати людей одразу після початку бойових дій у 2022 році. Уже 26-27 лютого до нас прибули перші евакуйовані. Приймали їх у цьому корпусі, де ми зараз знаходимося, адже на той момент лише він опалювався — це будівля у якій розміщений ОКУ «Чернівецький обласний центр соціально-психологічної допомоги». Інші корпуси тоді були порожніми, тому з’явилася можливість облаштувати їх для внутрішньо переміщених осіб. Ми відновлювали теплопостачання, проводили центральне водопостачання, створювали умови, максимально наближені до нормального проживання, збирали ліжка, постільну білизну по родичах та знайомих. Всі наші мешканці спали на ліжках.
Спочатку планували прийняти 110 людей — 100 дорослих і 10 дітей. Але коли почався масовий потік евакуйованих, одночасно в нас перебували до 300 внутрішньо переміщених осіб та 47 отримувачів послуг (матері з дітьми). Переважно переселенці це були люди, які зупинялися ненадовго перед подальшою дорогою. В одній кімнаті могло розміщуватися від шести до 12 людей, тож ми встановлювали двоповерхові ліжка. Люди постійно приїжджали й виїжджали далі у пошуку довготривалого місця перебування.
Чи вистачало персоналу, щоб упоратися з таким потоком людей у перші місяці?
— Штатних працівників саме для МТП у нас не було, тому серед тих людей, які приїжджали, ми знаходили найбільш активних, формували групу волонтерів та розподіляли між ними обов’язки. Хтось займався поселенням, хтось — відвезенням людей до кордону чи допомогою тим, хто планував переїзд в інші країни. Були люди, які відповідали за дітей — їхню зайнятість, дозвілля, навчання, тренінги та заходи психоемоційної підтримки. Окремо допомагали людям з інвалідністю: годування, догляд та все, що було пов’язане з їхніми потребами. Також були люди, які відповідали за кухню, видачу та приготування обідів. Так і формувалася наша волонтерська команда, яка продовжує свою діяльність і надалі.
Коли кількість транзиту зменшилась ми почали створювати умови для довготривалого перебування
Як змінилася ситуація з часом, коли перший хаотичний потік людей хлинув далі або припинився?
— Кількість людей почала зменшуватися, також стало менше транзитних переселенців. Вступили у дію вимоги Постанови №930 від 01.09.2023 р. щодо площі проживання на одну людину. Прийнято рішення створювати умови вже для довготривалого проживання, а не лише тимчасового перебування. На початку люди навіть не розкладали речі — приїжджали з валізами й невдовзі їхали далі, а зараз мешканці живуть тут постійно. Для великих родин або тих, до кого підселяються родичі, ми намагаємося виділяти окремі кімнати, щоб забезпечити їм приватність і комфорт.
Паралельно почали облаштовувати кухні, адже спочатку їх тут узагалі не було. Людей забезпечували гарячими обідами, які привозили різні організації. Нині гарячі комплексні обіди надаються благодійниками лише людям з інвалідністю та людям похилого віку, які не можуть самостійно готувати їжу.
Крім того, створювали додаткові безбар’єрні туалети та душові кімнати, ремонтували житлові кімнати, здійснювали заміну вікон та дверей, щоб забезпечити людям нормальні умови проживання та доступний простір.
Скільки людей проживає у закладі зараз і які це категорії?
— Зараз у нас перебувають 172 внутрішньо переміщені особи. Якщо говорити про категорії, то це 21 чоловік, 40 жінок, 29 чоловіків похилого віку, 50 жінок похилого віку та 32 дитини. Були періоди, коли одночасно проживали 82-85 дітей, зараз їх 32. Осіб з інвалідністю на сьогодні 33 — одна дитина і 32 дорослих віком від 18 років.
Ви згадували про нові місця та умови для маломобільних людей. Про що ідеться?
— Ми підписали договір за Постановою №1169 для надання притулку маломобільним особам (створено 30 ліжко-місць для маломобільних осіб). БО «Координаційний гуманітарний центр» допомогла нам з ремонтами, облаштуванням житлових кімнат та створення безбар’єрного середовища для маломобільних осіб. На даний час ми продовжуємо облаштовувати кухню. Після того, як вона буде завершена, ми зможемо повноцінно надавати соціальні послуги.
Нині за цією постановою у нас проживають 14 маломобільних осіб та людей з інвалідністю. Очікуємо подальшу евакуацію з прифронтових регіонів та готові приймати саме таку категорію, тому що в багатьох МТП немає можливості прийняти людей на кріслах колісних або тих, хто потребує умов доступності. Саме тому ми створили умови для 30 таких людей.
Хто фінансує ці роботи та допомагає центру?
— Є кошти обласного бюджету, є підтримка благодійних та громадських організацій, — як місцевих, так і міжнародних. Усе, що ви бачите, фактично збиралося потроху з різних джерел.
Більшість донорів уже перенаправили свою діяльність на східні області
Ви самі шукаєте благодійників чи вони виходять на вас?
— По-різному буває. На початку, коли в нас перебувало 300 людей, ми були одним із найбільших МТП у місті. Тому донори знаходили нас самі, так само як і ми шукали можливості співпраці з ними.
Зараз більшість благодійних організацій уже переорієнтували свою діяльність на східні області, хоча ми постійно наголошуємо, що потреба в підтримці залишається і тут. Люди похилого віку, які отримують мінімальні пенсії, мають значні витрати на ліки, які змушені приймати постійно. Дехто систематично потребує підгузків та інших засобів догляду. Виплат ВПО (2 тисячі на дорослу людину та 3 тисячі на дитину та особу з інвалідністю — ред.) часто не вистачає для покриття основних потреб. Тому держава, громади все одно мають піклуватися про таких людей.
Окрім базових умов проживання, які ще проєкти вам вдалося реалізувати для мешканців?
— Ми створили комп’ютерний клас для цифрової грамотності людей похилого віку та дітей. Також у 2024 році за кошти донорів ПРООН і місцевого бюджету запустили послугу підтриманого проживання у відділенні підтриманого проживання «ОСЕЛЯ САДГОРА». Троє внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю проживають там за Постановою №888. Вони самостійно оплачують послугу підтриманого проживання: державні кошти надходять їм на картки, а вони раз на місяць приходять до нас і розраховуються за отримані послуги. Це експериментальний проєкт, який має показати, що люди з інвалідністю можуть отримувати допомогу в громадах і самостійно проживати, працювати та оплачувати соціальні послуги, а саме послугу підтриманого проживання.
Ви планували розширювати цей проєкт підтриманого проживання?
— Ми планували створити таку послугу і для людей похилого віку — саме в тих приміщеннях, де тривають ремонтні роботи. Але за стандартом ця послуга передбачена максимум для восьми осіб. Водночас потреба саме серед маломобільних людей значно більша, тому ми вирішили створити умови для надання послуги притулку для маломобільних внутрішньо переміщених осіб. Там дозволено проживання більшої кількості людей в одній кімнаті. Якщо за Постановою №888 у кімнаті можуть жити лише дві особи, то послуга притулку дає можливість розміщувати більше людей. Ми свідомо пішли шляхом збільшення кількості місць, щоб охопити більшу кількість людей з інвалідністю.
— Як організоване повсякденне життя мешканців МТП, зокрема харчування, побут, санітарне забезпечення тощо?
— Ми створили людям умови для приготування їжі, але вже не забезпечуємо харчуванням. Зараз видаємо лише миючі засоби для прибирання туалетів, душових, кухонь та коридорів, які отримали раніше від благодійних та гуманітарних організацій. Використовуємо ці запаси дуже раціонально, щоб їх вистачило якомога довше, адже такої підтримки вже немає й ми бачимо, що незабаром усе це закінчиться. Тоді люди змушені будуть купувати такі речі самостійно, бо нам ніхто не компенсує ці витрати.
Власними силами систематично проводимо дезінсекцію та дератизацію. У нас різні мешканці, й одні слідкують за чистотою, інші — ні. Прибиральників у нас немає, тому в кімнатах мешканці прибирають самостійно, а на кухнях, у туалетах, ванних кімнатах і коридорах діє система чергувань.
Люди різні, але усі проблеми вирішуються
Як ви контролюєте все це, зважаючи на те, що у вас перебувають переселенці, різних категорій та різного віку?
— Окремого штатного персоналу, який би працював лише з МТП, у нас немає — це додаткове навантаження на працівників закладу. Є чергова, яка контролює дотримання правил проживання, слідкує, щоб не було конфліктів, щоб двері зачинялися у визначений час і не було постійного стороннього проходу через територію. До роботи з внутрішньо переміщеними особами залучаються соціальні педагоги, психолог, юрист, працівники різних благодійних організацій. Проводяться групові та індивідуальні заходи, як з дорослими так і з дітьми.
Якщо людина не ночувала в установі, чи порушує правила проживання, це фіксується у доповідних записках чергових, на які є відповідне реагування. Щовечора черговий телефонує у пожежну частину та повідомляє, скільки людей перебуває в установі у цілях безпеки. Також у нас є тривожна кнопка виклику поліції.
Загалом штат налічує 35 працівників, але це і кочегари, і сторожі, і чергові, які працюють позмінно. У нас працюють соціальні педагоги, фахівці із соціальної роботи, соціальні робітники, юристка, яка консультує як переселенців, так і наших постійних отримувачів послуг. Ми з заступницею щодня спілкуємося з внутрішньо переміщеними особами, намагаємося вирішувати їхні проблеми, реагувати на запити та забезпечувати всі нагальні потреби, з якими вони стикаються.
Чи можна сказати, що для багатьох людей ваш центр став не тимчасовим прихистком, а фактично новим домом?
— Якщо переселенці проживають у громаді вже рік, вони фактично стають її повноцінними членами. У нас дуже хороша локація: поряд дві школи, тому діти відвідують навчальні заклади, лише одна дівчинка навчається онлайн. Недалеко знаходиться дитячий садок, через дорогу — поліклініка, трохи нижче — лікарня. Громадський транспорт для маломобільних людей зупиняється одразу біля нас, тож можна дістатися будь-якої точки міста. Поруч Будинок культури, ЦНАП, магазини та ринок.
Територія закладу велика — 9,5 гектара, паркова зона, місця для прогулянок, дитячі майданчики. Коли дітей було більше, ми організовували футбольні дні на стадіоні, ділили дітей на команди, благодійники надали нам різнокольорові жилети. Натягували волейбольні сітки, грали у волейбол. Зараз дітей менше, тому грають на одні ворота. Також маємо тенісні столи та аерохокей, які в теплу пору року виставляємо на вулицю.
Якщо нам поставлять ліфт, будемо мати ще 10 кімнат для маломобільних людей
Чи є у МТП зараз вільні місця для нових мешканців?
Вільних місць зараз немає. Нових людей приймаємо лише у критичних випадках — коли людину немає куди поселити і жодне інше МТП не може її прийняти. Прийняття рішення щодо розміщення в МТП приймаються виключно Департаментом соціального захисту населення ЧОДА (ЧОВА), адже фінансування здійснюється з обласного бюджету. Якщо звільняється кімната, або ліжко місце ми повідомляємо Департамент.
Окремо працюємо над розширенням умов для маломобільних людей. Плануємо облаштувати на другому поверсі одного з корпусів ще одну кухню, адже наявна не пристосована для людей з інвалідністю (а саме на кріслах колісних). Два туалети вже зробили, частково підготували кімнати.
Також плануємо встановити ліфт. Зараз ведемо перемовини з УВКБ ООН та їхніми партнерами організацію “Рокада” і якщо проєкт вдасться реалізувати, отримаємо ще 10 кімнат для маломобільних людей на другому поверсі. Це дозволить повноцінно приймати людей на кріслах колісних, або тих які користуються ролаторами, які потребують безбар’єрного середовища. Потреба у спеціально облаштованих умовах для маломобільних людей залишається дуже високою.
Яке ваше головне звернення до міжнародних донорів та благодійників сьогодні?
— Ми постійно працюємо з донорами. Безумовно, є потреба допомагати людям на сході, але ті, хто виїхав і залишається тут, також потребують підтримки. Особливо це стосується людей, яких евакуювали та евакуюють із зони бойових дій.
Ми вдячні всім донорам, які підтримують нас і сьогодні. У нас важкі категорії мешканців — понад 70 людей похилого віку та осіб з інвалідністю. Це люди, які потребуватимуть довготривалої підтримки. І це загалом стосується не лише нашої установи та МТП, а й багатьох інших місць тимчасового проживання, де залишаються люди, які потребують постійного супроводу.
Разом до ПЕРЕМОГИ.
Ірина Міщенко
Цей матеріал створений в рамках проєкту Інститут Масової Інформації (ІМІ) за фінансової підтримки Європейського Союзу. Відповідальність за зміст цієї публікації несуть виключно Вчасні Новини й за жодних обставин він не може розглядатися таким, що відображає позицію Європейського Союзу.