Майже чотири десятиліття Ірина Калініна веде бухгалтерію підприємців. Колись більшість її клієнтів роками працювали в Авдіївці та інших містах Донеччини. Тепер їхні ФОПи закриваються слідом за наближенням фронту, а самі підприємці виїжджають і намагаються почати свою справу заново вже в інших містах.
Сама Ірина також втратила дім в Авдіївці й тепер живе у Дніпрі, де продовжує працювати бухгалтеркою. За історіями своїх клієнтів вона бачить, як війна змінює малий бізнес Донеччини та чому далеко не всім підприємцям вдається почати все спочатку на новому місці.
Про власний досвід евакуації й те, що сьогодні відбувається з малим бізнесом Донеччини, Ірина Калініна розповілажурналістці Вчасних Новин.
Війна змінила роботу бухгалтерки ще у 2014 році
До першої хвилі війни Ірина Калініна мала власну справу й займалася бухгалтерським аутсорсингом. Вона працювала не лише з підприємцями з Авдіївки та Донеччини — клієнти були в різних містах України, тому частину роботи вже тоді вела дистанційно. Разом із нею працювала ще одна бухгалтерка, однак у 2014 році, коли Авдіївка стала прифронтовим містом, звичний ритм роботи різко змінився.
“Місцевий бізнес почав зникати одразу, тому що закривалися й люди евакуювалися у безпечні регіони. Я поступово закривала їхні ФОПи, і зрештою клієнтів залишилося зовсім мало”, — згадує бухгалтерка.
З Авдіївки вона тоді не виїхала. Коли в місті не стало світла й води, родина на певний час перебралася до села приблизно за 30 кілометрів, а згодом повернулася додому. Виїхати далеко вони не могли, адже з ними залишалися двоє літніх людей, які не погоджувалися виїжджати. Доросла донька на той час уже виїхала з міста.
Попри складні умови, робота не зупинялася. В Авдіївці у неї був офіс, і деякий час вона працювала зі ще однією бухгалтеркою, а з часом залишилася сама. Частина давніх клієнтів залишила місто та продовжила підприємницьку діяльність в інших регіонах, а вона й надалі вела їхню бухгалтерію.
“Є клієнти, які у 2014 році виїхали до Києва. Я їх вела ще з 2008 чи 2009 року і веду досі. Люди закривали бізнеси, десь відкривалися заново і поверталися до мене”, — розповідає бухгалтерка.
Так поступово змінювалася географія її роботи: частина підприємців після виїзду з Донеччини відкривала бізнес уже в інших регіонах України. Вони ж надавали рекомендації, тож завдяки професійній репутації у неї з’являлися нові клієнти з різних куточків країни.
Чотири сумки і кіт: з Авдіївки виїхали за півтори години
Після 24 лютого 2022 року Ірина з чоловіком сподівалися, що світ відреагує на початок великої війни й бойові дії не триватимуть довго, тому залишилися в Авдіївці. Проте вже у березні після особливо сильного обстрілу вирішили виїжджати.
“Був дуже сильний обстріл, ми навіть бігли до бомбосховища. Після того, як усе стихло, за півтори години зібралися і виїхали. Чотири сумочки і кіт — усе, що було з нами”, — згадує жінка.
Родина виїжджала власним транспортом і одразу прямувала до дітей у Дніпро. Спочатку жили разом із ними, а згодом винайняли окрему квартиру. Більшість речей залишилася в Авдіївці. Згодом вдалося передати волонтерам ключі від житла, і вони допомогли привезти з дому одяг, посуд та інші необхідні речі. Велике майно так і залишилося у зруйнованому місті. Будинок Ірини, фото якого вона надала редакції, нині розбитий.
Разом із родиною Авдіївку залишив і кіт Сильвестр, якого вдома називають Силею. Ірина підібрала його ще у 2014 році під обстрілами, і відтоді він усюди їздить разом із родиною.
“Він наш місцевий. Я його підібрала у 2014 році під обстрілами, і ось він з нами кочує вже 12 років. Тварини у нас як діти. Як я його залишу? Ні, тільки із собою”, — говорить жінка.
Після переїзду до Дніпра вона продовжила працювати бухгалтеркою. Частина її давніх клієнтів, які також виїхали, згодом знову відкривала ФОПи й поверталася до неї. З’являлися й нові підприємці, зокрема в Одесі та Києві. Однак тієї стабільності, яку фахівчиня роками бачила в роботі малого бізнесу, зараз уже немає.
Від Покровська до Добропілля: бізнес закривається разом із наближенням фронту
За словами Ірини, зараз люди переважно намагаються започаткувати невеликий бізнес у сфері послуг, відкривають маленькі кав’ярні чи магазини. Водночас чимало таких справ існують недовго, тому бухгалтерка постійно бачить, як одні підприємці реєструють ФОПи, а інші припиняють діяльність. Особливо помітно це на прикладі підприємців з Авдіївки, які після виїзду пробували відновити свою справу в інших містах. Частина людей після закриття ФОПа вже не повертається до підприємництва.
“Один підприємець відкривав продуктовий магазин в іншому місті — закрився. Кав’ярня закрилася, перукарня, магазин дитячого одягу… Я не можу сказати, що це якийсь один конкретний напрям, бо закриваються в різних сферах. Ті, хто знову відкривається, повертаються до мене. Але відкриваються на новому місці далеко не всі”, — розповідає бухгалтерка.
За словами Ірини, на новому місці підприємці стикаються не лише з жорсткою конкуренцією. Висока оренда часто забирає значну частину прибутку малого бізнесу, а після евакуації у людей не завжди залишаються заощадження, щоб знову вкладати гроші у власну справу. Додається й виснаження: після втрати дому та звичного життя далеко не всі мають сили ще раз починати з нуля.
Через свою роботу вона бачить і те, що відбувається з підприємцями у містах Донеччини, до яких наближається фронт зараз. Серед її клієнтів були підприємці з Покровська, Мирнограда та Добропілля, і дедалі більше з них припиняють діяльність та виїжджають.
“Чим далі просувається фронт, тим більше вони закриваються. Переїжджають кудись. Але якщо там припинили свою справу, то не всі потім відкриваються на новому місці”, — говорить бухгалтерка.
На новому місці підприємцям доводиться заново шукати своїх покупців і клієнтів та працювати в іншому конкурентному середовищі. За спостереженнями Ірини, бізнес, який роками працював в Авдіївці чи іншому місті регіону, не завжди вдається відновити після переїзду до Дніпра, Києва або Одеси.
“Я вже сама думала, куди їхати”
У Дніпрі, де зараз мешкає бухгалтерка, думки про черговий переїзд періодично повертаються. Вона розглядала Закарпаття та Чернівецьку область, однак після перегляду цін на оренду зрозуміла, що переїхати родині буде непросто. Їм потрібна щонайменше трикімнатна квартира, а разом із людьми мають їхати ще й два коти — Іринин Силя та кіт доньки.
Знайти житло з тваринами, за її словами, виявилося окремою проблемою.
“Ціни там нереальні. А ще два коти, ніхто не хоче з тваринами. Я шукала квартиру на Закарпатті — категорично не хочуть. Але ж тварини у нас як діти. Я свого кота не залишу”, — каже вона.
Поки Ірина залишається у Дніпрі та продовжує супроводжувати своїх підприємців. У її списку клієнтів — як ті, кого вона веде ще з 2008–2009 років, так і ті, хто лише зараз наважується на новий старт. За роки війни географія її роботи змінилася разом із маршрутами самих підприємців: Авдіївка, Покровськ, Мирноград, Добропілля, а після вимушених переїздів — Дніпро, Київ, Одеса та інші міста. За майже чотири десятиліття роботи бухгалтеркою Ірина бачила різні періоди для малого бізнесу. Та останнім часом дедалі частіше спостерігає, як швидко бізнеси зникають, з’являються знову і вкотре змінюють міста слідом за війною.