Іноді місто запам’ятовується не великими подіями, а зовсім простими речами — піжамою, купленою взимку, букетом пролісків від бабусі, улюбленою їжею чи продавцями, які вже впізнають тебе.
Саме з таких деталей для волонтерки Лали Тарапакіної складаються спогади про Краматорськ, які Вчасні Новини публікують в рубриці “Від першої особи” без змін.
“В Крамі у нас інколи був шопінг.
В магазинчику домашнього текстилю ми купували флісові пижами взимку, коли світла не було і ми страшенно мерзли .
В крамниці тактичного спорядження брали ножики для еваків, бо свої втрачали кожного разу.
В Чудо-Маркет ходили за питною водою та їхнім неймовірним олів’є і наш візочок був дуже дивним – там нормально почувалися мій шпинат, курка для Христини, кефір для Оленки, “кіло чоловічої їжі” для наших хлопців та “щось смачненьке” до чаю.
В “Єві” купували шампунь та наліпки нашої спільної акції…
У бабусечок навесні купували проліски і вони стояли у нас всю місію, в банці замість вази – на стабіку.
Майже всюди нас впізнавали.
Давайли знижки, інколи не брали грошей взагалі (і ми цього соромилися), а дівчата з “чудомаркета” лишали нам коробки на устілки кліток.
Поруч з цими магазинчиками була знаменита “Їдальня-Переїдальня”, туди ми їздили за кілограмом пюре.
Бо пюрешка у них була, як у бабусі вдома.
Вже не кажучи про солянку, курячи котлеточки та салат з буряка, який я обожнюю, а Христина терпіти не може.
…А вчора ми проїзжали по Двірцевій та бачили те, що лишилося від цього затишного ТЦ.
Там загинули та були поранені люди.
Ті, кого ми знаємо і ті, кого просто не знаємо, що знаємо.
Ми проїжджали повз, тому що зовсім поруч була адреса за заявкою, де ми мали забирати котів у сяючої жінки, яка всіх їх навколо себе рятувала, всіх покинутих.
Приїхали, а вона і каже – Лалочка, вітаю, ви у мене купували флісові піжами, пам’ятаєте?
А я пам’ятаю це краще, ніж багато інших речей.
Коли приходиш до свого тимчасового дому та кублишся в нову пижаму, і потихеньку перестаєш тремтіти.
В країні, де кожне місто це фронт, особливо цінуються пижами, квіти та теплі люди.
Навіть коли спогади стають уламками”.
Лала Тарапакіна — українська журналістка, письменниця, волонтерка та громадська діячка. Після початку повномасштабної війни вона займається евакуацією людей і тварин із прифронтових територій, доставкою гуманітарної допомоги та ліків. Лала є засновницею ГО “Patron Pets Center”, яка рятує тварин із зон бойових дій, зокрема на Донеччині, а також проєкту “12 вартових”.