Майже три роки після вимушеного переїзду Анна Шаповалова не брала до рук гачок. Все змінилося напередодні Нового 2025 року, коли з пряжі, що понад рік лежала без діла, вона вирішила зв’язати різдвяного янгола. Сьогодні в її домашній колекції — десятки таких фігурок, і жодна не повторює іншу.
Анна родом із Роздолівки Бахмутського району. Про свій шлях від рідного села до Черкас і про те, як одна ялинкова прикраса переросла у цілу колекцію янголів-оберегів, Анна розповіла Вчасним Новинам.
Гачком навчилася вночі, поки маленький син спав
Близько 14 років тому Анна вперше взяла до рук гачок. До цього вона знала переважно в’язання спицями, тож нову техніку довелося освоювати самостійно. Допоміг журнал “Крючок”, рекламу якого вона побачила по телевізору й придбала в кіоску на залізничному вокзалі Бахмута. Разом із журналом були кілька мотків пряжі, гачок та диск із покроковим навчанням.
“Я вчилася сама. Син маленький був, і поки він спав вночі, я сідала і вчилася. Там був диск, і на запису показували, як тримати гачок, як нитку натягувати, як пальці ставити, як петлі робити. Спочатку навчилася робити ці петлі, потім в’язати по колу. І першою зв’язала шапочку дитині — десь за три дні”, — розповідає Анна.
Після першої шапки справа швидко пішла далі. Анна почала в’язати дитячі сукні, кардигани, шапки, шарфи. Робила речі для сина, похресниці, знайомих, а після народження доньки — і для неї. У її гардеробі були сукні, светри, пальто та навіть домашнє взуття, зроблені маминими руками. Частину фасонів Анна вигадувала сама й для себе — лише кілька суконь продала знайомим. Тоді вона не розглядала в’язання як постійну роботу.
“Я не спала, правда, я не спала вночі. Це було реально цікаво. Воно так в мене виходило, що вдень з дитиною, а поки спить, то вже з гачком. А потім бачу, що вже світанок. Якийсь азарт такий був, — сміється Анна. — Я така є. Якщо за щось берусь, то я поки не дороблю….”.
Саме ця любов до процесу згодом допомогла їй повернутися до гачка після тривалої перерви.
Перші дні війни Анна провела у підвалі біля Гостомеля
24 лютого 2022 року Анна разом із дітьми була у своєї матері на Київщині, неподалік Гостомеля. Кілька днів родина ховалася у підвалі п’ятиповерхового будинку. Навколо тривали обстріли, а залишатися там ставало дедалі небезпечніше. Коли сусіди вирішили виїжджати, Анна попросилася їхати разом і ті погодилися. У машину довелося сідати майже без речей — місця було мало. Виїжджали ще затемна й дорогою бачили розстріляні автомобілі. Сусіди довезли родину до Літина на Вінниччині, а звідти Анна з дітьми вирушила на Волинь, де прожили до 2023 року.
Чоловік Анни на той час залишався в Бахмуті. Він військовослужбовець і служить із 2016 року — ще з часів АТО. Згодом через стан здоров’я його перевели до Черкас, і родина переїхала туди. Поки чоловік перебував у військовій частині, вона самостійно шукала житло для родини, що стало черговим випробуванням, адже через велику кількість переселенців доступні варіанти розбирали одразу. Анна згадує, що на деякі квартири приходили цілі черги охочих. Зрештою квартиру знайшла, і з приблизно лютого 2023 року вони живуть у Черкасах. Там же зараз служить її чоловік.
Після переїзду гачок кілька років лежав без діла
Після всіх переїздів Анна перестала в’язати. Гачок і пряжа залишилися десь поза щоденним життям і майже до кінця 2024 року вона взагалі не брала їх до рук.
А потім настав грудень. Анна готувалася до Нового року, прикрашала ялинку і згадала про красиву бавовняну пряжу, яку їй подарували й яка понад рік лежала без використання. Вона вирішила, що нитка має нарешті перетворитися на щось конкретне, і зв’язала маленького янгола для ялинки.
“Це був мій перший янгол. Він був зовсім простим і не дуже великим — близько 14 сантиметрів. Без волосся і рук, лише голова, сукня, ноги та крила, — згадує майстриня. — І колір був не традиційно білим, а ближче до льняного чи молочного. Я дуже люблю ці природні відтінки”.
На цьому експеримент не закінчився. Наступного янгола Анна зробила вже іншим, додавши дві прості коси. Після цього майстриня почала вигадувати нові зачіски, змінювати густоту волосся, спосіб плетіння і його укладання. З’явилися руки, рукави, більш об’ємні крила та інші деталі… Так маленька ялинкова прикраса поступово перетворилася на окремий вид робіт.
Тепло рук у кожній петельці та неповторний характер янголів
Сьогодні Аннині янголи — це вже не лише новорічні прикраси. Вона створює інтер’єрні фігурки, які сама сприймає як ляльок-оберегів. У них немає обличчя, а кожна наступна робота має власний характер за рахунок зачіски, одягу, крил, кольору та дрібних деталей. Особливо багато уваги вона приділяє волоссю. Коси можуть бути тонкими чи пишнішими, по-різному заплетеними та укладеними. Тому янгол не обов’язково виглядає однаково з переднього та заднього боку. Саме такі невеликі відмінності й роблять кожну роботу унікальною.
“Я ніколи не знаю, який він буде до кінця. От починаю робити — і в процесі щось приходить у голову. Можу спочатку одне придумати, а потім дивлюся: ні, тут треба по-іншому. І я його переробляю. Тому однакових у мене немає”, — розповідає Анна.
Для оздоблення вона використовує дерев’яні та керамічні намистини, пластикових деталей не додає. Уся пряжа — зі стовідсоткової бавовни. Натуральність матеріалів для неї важлива так само, як і загальний вигляд виробу.
Кольори теж змінюються від роботи до роботи. Є янголи в природних льняних відтінках, пастельних рожевих, блакитних і бузкових тонах, а є синьо-жовті. Один із відтінків, який особливо подобається Анні, — “темний льон”. Вона може довго шукати саме той колір пряжі, який, на її думку, найкраще підійде конкретному янголу.
Кожна фігурка проходить через руки майстрині кілька разів
Саме в’язання — лише частина роботи. Коли фігурка готова, Анна формує її за допомогою кількох видів крохмалю, а потім вручну надає потрібної форми сукні, крилам та іншим деталям. Після цього виріб має висохнути, і тут теж виникають свої труднощі.
“Влітку янголів можна сушити природним способом, а от взимку дуже важко. Бо якщо треба сформувати янгола, його треба висушити. А якщо немає опалення, то що робити? Феном сушу. А коли світло по півтори години три рази на день, як минулої зими, то треба вибирати: чи телефон зарядити, чи янгола висушити”, — посміхається вона.
На одну фігурку, за її словами, може піти майже тиждень. Особливо багато часу займає волосся — іноді на нього витрачається цілий моток пряжі. У середньому Анна може зробити близько чотирьох-п’яти янголів на місяць, якщо працювати практично безперервно.
“Ну, більше я фізично не можу, бо маю лише одну пару рук. Це ж не просто зв’язала — і все. Його ще треба сформувати, висушити, волосся зробити, все зібрати, прикрасити. Тому навіть якщо дуже хочеться, більше не виходить”, — пояснює майстриня.
На питання щодо догляду за янголами відповідає, що вони потребують обережного поводження, адже прати їх не можна — лише обережно прибирати пил. Тож Анна радить зберігати їх у коробках. Для своїх фігурок вона навіть замовила прозорі циліндричні футляри з картонним дном і кришкою — вони захищають виріб і водночас залишають його відкритим для огляду.
Про повноцінний бізнес майстриня поки що не говорить — на пряжу, намистини та інші матеріали вона зараз витрачає більше, ніж отримує від продажів.
“Я поки що більше вкладаю, ніж заробляю. Але мені це подобається. Я отримую від цього задоволення. Мені просто цікаво придумати щось нове, зв’язати, подивитися, що вийде, — каже майстриня. — І, звісно, я отримую велике задоволення, коли хтось замовив та отримав мою роботу. Коли людина пише, що їй сподобалося, що вона дивиться на нього і їй приємно — для мене це теж дуже багато значить”.
Побачити більше робіт Анни можна за посиланням: https://www.instagram.com/p/Dax5nF3oo_G/
Якщо ви вважаєте цей матеріал корисним та важливим — ПІДТРИМАЙТЕ нас, щоб ми могли й надалі розповідати, пояснювати та допомагати.