46-річна Тетяна Акімова наважилася самотужки виходити з небезпечної зони. Взявши лише найнеобхідніші речі, жінка пішла пішки у невідомість, сподіваючись на випадкову допомогу.
Про важкий шлях евакуації, ночівлю в церкві, підтримку волонтерів та тривогу за батька, який залишився під обстрілами, Тетяна розповіла журналістці Вчасних Новин.
Через постійні обстріли та зруйновану інфраструктуру 46-річна краматорка Тетяна була змушена залишити Малотаранівку, де мешкала останні кілька років. Шукаючи безпечніших умов, жінка перебралася до батька в Городещино, сподіваючись перечекати небезпеку там.
“Це було наприкінці серпня. Тоді вже були зруйновані будинки, газова труба перебита… Не було ні води, ні світла, ні газу. Люди виїжджали. Зараз у Малотаранівці майже нікого не залишилося”, — розповідає Тетяна.
У батька ж була криниця, тож воду можна було набрати, але з іншими умовами ставало дедалі складніше. Електроенергію вимикали, поблизу були пошкоджені будинки, обстріли не вщухали, а сусіди поступово залишали свої оселі. Магазини зачинялися, а найближчий продуктовий був далеко. Транспорт до району вже не їздив: таксі не приїжджали, а водії не погоджувалися забирати пасажирів.
Випадковий водій і ніч у церкві
Врешті Тетяна не витримала й наважилася евакуюватися, взявши із собою лише кілька речей. Пішла пішки.
“Думала, може, машину спіймаю або таксі знайду. У мене трохи грошей було. Але ні однієї машини, ні одного таксі, навіть людей не було”, — згадує жінка.
Дорогою таки зустріла автівку. Чоловік погодився підвезти її до Старого міста та дав номер телефону БФ “Янголи Спасіння” для подальшої евакуації.
“Чесно кажучи, не знала, до кого звертатися, бо інтернету не було, світла теж. Та й телефон у мене звичайний, кнопковий. Тому взагалі не знала нічого про евакуацію, про гарячі лінії, — пояснює Тетяна. — А коли подзвонила, то мене запитали: де я й коли планую виїжджати. Домовилися на наступний день”.
Тоді постало питання про те, де пережити ніч, і той самий водій порадив їй звернутися до церкви поблизу.
“Мене прийняли, дали можливість переночувати. А вранці приїхав водій Олексій (Олексій Бахтін, керівник БФ “Крила Донбасу“, волонтер, який займається евакуацією у співпраці з БФ “Янголи Спасіння” як волонтер — ред.). Він запитав, чи я одна та відвіз до Слов’янська. Дорогою розмовляли, він намагався підтримати, заспокоїти. Бо знаєте, як воно? Їдеш кудись і не знаєш куди, і бачиш з вікна все розбите”, — розповідає Тетяна.
У Слов’янську її разом із іншими людьми зареєстрували та розподілили за транспортом. Звідти жінка вирушила до Лозової.
Тимчасовий прихисток у Лозовій та сподівання на краще
Після прибуття до транзитного центру 21 жовтня вона одразу зареєструвалася та дізналася, на яку допомогу може розраховувати. Їй запропонували записатися на фінансову підтримку, отримання продуктів, гігієнічних наборів і води. Жінку також поселили в кімнаті, де перебувають інші евакуйовані.
“Що можна сказати? Тільки добрі слова. Нас зустріли, провели, все розповіли, показали… Дуже добре прийняли, уважно поставилися. Є всі умови: нас годують, є душ, де випрати речі. Кому треба, можна отримати й медичну допомогу, але я не зверталася, — розповідає жінка. — Працівники центру сказали, що з виїздом треба зачекати, бо шукають варіанти для поселення. Тож я у центрі вже два дні. Але не скаржуся, тут добре і набагато спокійніше, ніж удома”.
Найбільше Тетяну непокоїть те, що її 74-річний батько не погодився залишати дім.
“У нього телефон є, але там зв’язку немає. Я й сусідам намагалася додзвонитися, але теж не можу. Є одна жінка, з якою можна зв’язатися в певний час, коли вона виходить туди, де ловить мережа. Попрошу її зайти до батька й передати, що я вже на місці. А як доїду туди, де буду жити, спробую вмовити (евакуюватися — ред.) і його”, — додає Тетяна.