Гуманітарна робота на Донеччині стає небезпечнішою не лише для людей, яким потрібна допомога, а й для тих, хто її надає. Через російські атаки благодійний фонд “Янголи Спасіння” втратив транспорт, закрив склад у Слов’янську, а частина працівників була змушена виїхати з міста. Попри це, команда продовжує доставляти гуманітарну допомогу та евакуювати людей.
Про те, як змінилася робота фонду, чого потребують жителі прифронтових громад, як відбувається евакуація та на яку підтримку можуть розраховувати переселенці після виїзду, журналістка Вчасних Новин поговорила з проєктним менеджером Тарасом Кравцем та комунікаційною менеджеркою БФ “Янголи Спасіння” Яною Бондаренко.
Працювати на Донеччині стає небезпечніше
— Чи змінилася ваша діяльність через безпекову ситуацію на Донеччині?
Тарас Кравець: Кардинально змінилася. Ще рік тому наші колеги могли спокійно заїжджати до Слов’янська й один із них нещодавно згадував, що тоді ще міг там жити. Зараз це вже зовсім інше життя. Останні приблизно три місяці ситуація погіршувалася через збільшення кількості FPV-дронів та обстрілів. Тобто ідеться вже не просто про складні умови роботи, а про те, що працівники, які працювали у Слов’янську, змушені звідти виїжджати, бо залишатися небезпечно.
Яна Бондаренко: Так, обстріли частішають, і наш фонд також постраждав. 22 вересня FPV-дрон атакував склад у Слов’янську. Того дня загинув наш волонтер Сергій Пінський, ще один колега був поранений. Також знищили вантажівку, яку ми використовували для доставки питної води. А 4 жовтня під час атаки на транспорт у Слов’янську пошкодили дев’ятитонну вантажівку та вантажний мікроавтобус. Це лише два приклади, насправді ситуація на Донеччині дуже складна як для людей, так і для гуманітарних організацій.
— Чи вдається зберігати обсяги гуманітарної допомоги після закриття складу?
Яна Бондаренко: Склад у Слов’янську був важливим логістичним центром. Там зберігалися матеріали, необхідні для допомоги людям, зокрема питна вода та засоби для екстреного реагування. Водночас закриття складу не означає припинення роботи на Донеччині. Ми продовжуємо допомагати людям, зокрема у Словʼянській, Олександрівській, Миколаївській, Черкаській громадах. Але графіки можуть змінюватися залежно від безпекової ситуації, маршрутів, наявності транспорту та ресурсів. Зараз ми використовуємо складські потужності у Дніпропетровській і Харківській областях, тож маршрути доставки стали довшими, логістика — дорожчою, а планування потребує більше часу та координації з партнерами.
— Скільки транспорту фонд втратив через атаки?
Тарас Кравець: За останні кілька місяців ми втратили шість одиниць транспорту. Серед них — великий автобус на 50 місць, у який влучили поблизу Близнюків на Харківщині, коли він саме виїжджав забирати людей. На щастя, пасажирів у салоні не було і водій не постраждав. Були й втрати вантажного транспорту. Через це машин, які можуть працювати безпосередньо на Донеччині, стає менше, а евакуаційним командам часто доводиться вирушати до Слов’янська чи Краматорська з Дніпропетровської або Харківської області.
— Чи доводиться вам відмовлятися від поїздок у певні райони через небезпеку?
Тарас Кравець: Ми працюємо переважно у Слов’янську та Краматорську, але навіть у цих містах вже є території, куди вже не можемо заїжджати. У Краматорськ, на жаль, уже їздити не можемо. У Слов’янську також є райони, доступ до яких обмежений через безпекову ситуацію. Ми оцінюємо власні можливості та якщо отримуємо заявку з місця, куди точно не можемо дістатися, намагаємося передати її волонтерам, поліції або іншим фахівцям, які мають змогу допомогти.
Якої допомоги потребують люди у прифронтових громадах
—Що зараз найбільше потрібно людям, які продовжують жити у Слов’янську, Краматорську, Святогірську?
Яна Бондаренко: Сьогодні серед найбільш актуальних потреб залишаються питна вода, продукти харчування, засоби гігієни, будівельні матеріали для екстреного ремонту пошкодженого житла, а також непродовольчі товари першої необхідності. З наближенням зимового періоду особливої актуальності набувають питання опалення, утеплення житла та забезпечення людей засобами для проходження холодного сезону.
Водночас ми спостерігаємо зростання потреб в евакуації, психологічній підтримці та індивідуальному супроводі найбільш вразливих категорій населення — людей старшого віку, осіб з інвалідністю, маломобільних людей і родин із дітьми. Тобто якщо раніше значна частина гуманітарних програм була спрямована на стабілізацію умов життя та відновлення базових послуг, то зараз дедалі частіше йдеться про забезпечення найнеобхідніших умов для виживання.
Окремим викликом стало ускладнення гуманітарного доступу. Навіть за наявності необхідних ресурсів доставити допомогу до окремих населених пунктів стає значно складніше через безпекові ризики.
— Ви працюєте з усіма потребами?
Яна Бондаренко: Серед основних напрямів саме на Донеччині – це забезпечення питною водою та будівельними матеріалами для екстреного відновлення осель населення. Якщо казати загалом про діяльність Фонду, то це забезпечення питною водою, продуктовими наборами, засобами гігієни, непродовольчими товарами першої необхідності, а також матеріалами для екстреного ремонту житла, пошкодженого внаслідок обстрілів. Наші інженерно-будівельні команди також працюють над відновленням пошкоджених будинків там, де це дозволяють умови безпеки та передбачено відповідними програмами.
Крім матеріальної допомоги, фонд реалізує програми захисту населення, психосоціальної підтримки, правової допомоги, евакуації та підтримки людей, які були змушені залишити свої домівки.
Ми намагаємося працювати не лише з окремою потребою, а комплексно оцінювати ситуацію кожної громади. Для цього постійно координуємо свою діяльність із місцевими органами влади, гуманітарними партнерами та представниками громад. Наше головне завдання — щоб люди, які залишаються поблизу лінії фронту, не втрачали доступу до життєво необхідної підтримки.
Евакуація: як вивозять людей і що відбувається після виїзду
— Як зараз організована евакуація зі Слов’янська та Краматорська?
Тарас Кравець: Зараз ми переважно забираємо людей із точок збору у Слов’янську. Туди їх можуть привезти місцеві волонтери, поліція або ДСНС. Евакуаційні команди забирають людей із цих точок і доставляють далі — до транзитних центрів або інших місць, куди їм потрібно потрапити. Для перевезень використовуємо переважно мінівени на вісім місць, іноді — мікроавтобуси приблизно на 20 пасажирів. Від великих автобусів для евакуації з Донецької області вже відмовилися саме через небезпеку.
— Скільки приблизно людей вивезли цьогоріч?
Тарас Кравець: За останні приблизно пів року, за моєю оцінкою, ми забрали лише зі Слов’янська від трьох до чотирьох тисяч людей. Це не точна зведена статистика, а орієнтовна кількість людей, яких фонд вивозив саме з точок збору у місті. Загалом наша команда евакуює близько тисячі людей на місяць у Донецькій і Дніпропетровській областях, більшість — із Донеччини.
— Чи багато людей відкладають евакуацію або змінюють рішення в останній момент?
Тарас Кравець: Ми намагаємося уникати ситуацій, коли машина вже приїхала, а людина відмовляється їхати. Тому напередодні евакуації водій телефонує й уточнює, чи залишається заявка актуальною. Завдяки цьому таких випадків у нас небагато.
— Куди потрапляють люди після евакуації? Чи допомагає фонд визначитися з подальшим маршрутом?
Тарас Кравець: Найчастіше людей із Донеччини привозимо до транзитного центру в Лозовій, де вони отримують харчування, засоби гігієни, консультації психолога та юриста, реєструються на грошову допомогу. Далі вони визначаються куди рухатися далі, то хтось може мати родичів чи знайомих, які готові прихистити, хтось знайшов житло, а комусь потрібно знайти місце для тимчасового проживання. Від цього залежить вже подальший маршрут. Якщо людина планує їхати до Павлограда або Дніпра, ми можемо допомогти з перевезенням. До Києва регулярно курсує безкоштовний евакуаційний потяг. Для маломобільних людей, залежно від потреб, можемо організувати перевезення каретою швидкої допомоги безпосередньо до потрібного місця.
— Що робити тим, хто хоче виїхати, але не має куди їхати?
Тарас Кравець: Коли людина звертається до нас із таким запитом, ми з’ясовуємо її потреби: до якого регіону вона хотіла б переїхати, чи має домашніх тварин, яка ситуація зі здоров’ям. Потім координатор із розселення шукає можливе місце й уточнює, чи є там вільні місця. Важливо, щоб людина ще до виїзду могла поговорити з тими, хто її прийматиме, бо вона має знати, куди їде, які там умови, чи потрібно оплачувати проживання або комунальні послуги. Якщо запропоновані умови не підходять, можна обговорити інші варіанти.
Водночас не варто очікувати, що гуманітарна організація зможе кожному знайти окремий приватний будинок або квартиру. Ресурси обмежені, і не всіх можна поселити в приватні домогосподарства. Але ми намагаємося враховувати індивідуальні потреби людей і знаходити доступні рішення.
Житло та підтримка після евакуації
— Як ви підтримуєте людей, які вже виїхали з Донеччини? Які програми для ВПО працюють зараз?
Яна Бондаренко: Для нашого фонду евакуація — це лише перший етап допомоги. Ми розуміємо, що після виїзду з небезпечної території людина стикається з новими викликами: пошуком житла, відсутністю стабільного доходу, необхідністю відновлення документів, доступу до соціальних послуг та адаптації до нового середовища. Саме тому розвиваємо комплексну систему підтримки внутрішньо переміщених осіб.
Після евакуації люди можуть отримати допомогу в транзитних центрах, зокрема гуманітарну, психологічну, юридичну та, за умовами відповідних програм, грошову підтримку. Наші спеціалісти допомагають із подальшим розміщенням, визначенням індивідуальних потреб та перенаправленням до необхідних служб. Окрему увагу приділяємо забезпеченню належних житлових умов. Фонд працює над покращенням місць тимчасового проживання ВПО, ремонтом житлових приміщень та створенням можливостей для більш довгострокового проживання.
У 2026 році ми також розпочали програму підтримки ВПО, які придбали або мають інші передбачені програмою права на житло в більш безпечних регіонах, але потребують допомоги з його ремонтом. Йдеться про відновлення базових умов проживання: ремонт дахів, встановлення вікон і дверей, утеплення, облаштування водопостачання, електрики та інших необхідних комунікацій.
Крім того, реалізуємо програми психосоціальної підтримки дорослих і дітей, правової допомоги, соціального супроводу та підтримки засобів до існування.
— Ви також займаєтеся облаштуванням житла для проживання переселенців. Як обираєте приміщення, що саме в них робите та скільки таких об’єктів уже підготували?
Забезпечення належних житлових умов для переселенців також є одним із важливих напрямів діяльності нашого фонду. Ми працюємо як із місцями тимчасового проживання ВПО, так і з окремими житловими будинками для довгострокового розміщення переселенців.
Під час відбору об’єктів враховуємо безпекову ситуацію, технічний стан будівель, наявність комунікацій, доступність соціальної інфраструктури та можливість подальшого використання житла. Після технічного обстеження інженерні команди визначають необхідний обсяг робіт. Залежно від стану приміщень це може бути ремонт покрівлі, заміна вікон і дверей, відновлення електромереж, водопостачання, каналізації та опалення, облаштування санітарних приміщень і створення безбар’єрного середовища.
Окремо займаємося підготовкою житла до зими: утепленням, усуненням тепловтрат і підвищенням енергоефективності. Цей напрям, зокрема, реалізуємо за підтримки Гуманітарного фонду для України (UHF).
У межах співпраці з Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН) наші програми передбачають покращення умов проживання у 66 місцях колективного проживання в Дніпропетровській та Запорізькій областях. Також опрацьовуємо можливості відновлення комунального житла у Сумській та Харківській областях для довгострокового розміщення переселенців.
— — За кожною вашою евакуацією та програмою допомоги стоять конкретні люди. Тарасе, скажіть, будь ласка, чи є історії, які вам особливо запам’яталися?
Тарас Кравець: Та таких історій дуже багато… Бо ви ж розумієте, що за кожною евакуацією стоїть окрема людська доля. Найцінніші для мене — випадки, коли вдається допомогти дітям. Наприклад, дитина залишається з бабусею, мама вже перебуває в іншій області й приїжджає, щоб забрати її, а ми допомагаємо їм зустрітися й виїхати разом. Окрема історія — евакуація родин із тваринами. Якось ми вивозили сім’ю, у якої було одинадцять котів. Кожна така історія — це окреме життя, і за кожною евакуацією стоїть конкретна людина або родина.
Бувають і ситуації, коли ми вивозимо людину, а наступного дня в її будинок прилітає снаряд і будинку вже немає. Тоді розумієш, наскільки важливим є рішення виїхати у безпечне місце і не чекати, поки буде пізно.
Як звернутися по допомогу
Гаряча лінія БФ «Янголи Спасіння»: 0 800 334 620. Дзвінки безкоштовні.
Графік роботи: понеділок–п’ятниця — 08:00–17:00, субота — 08:00–15:00.
Ірина Міщенко
Якщо ви вважаєте цей матеріал корисним та важливим — ПІДТРИМАЙТЕ нас, щоб ми могли й надалі розповідати, пояснювати та допомагати.