Навесні 2022 року Ірина Лопатіна виїхала з Донеччини з однією валізою. Удома залишилися дитячі фотографії, особисті речі й місця, до яких вона більше не могла повернутися. Уже в Кременчуці на Полтавщині жінка почала створювати те, чого бракувало їй самій, — речі, які нагадують про рідний край. Так з’явився бренд “ТУТ ДІМ”, під яким майстриня виготовляє чашки, футболки, пазли та інші вироби із зображеннями міст і місць, дорогих їхнім колишнім мешканцям.
Про власну справу, особливі замовлення та речі, які допомагають зберігати зв’язок із домом, Ірина розповіла в розмові з журналісткою Вчасних Новин.
Ірина народилася в Лисичанську на Луганщині, але більша частина її життя минула на Донеччині. Коли дівчинці було шість років, родина переїхала до села Володимирівка Бахмутського району. Після школи Ірина вступила до Слов’янського педагогічного університету, де вивчала початкову освіту, й вирішила залишитися у Слов’янську та працювала вихователькою в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей.
“Я працювала там аж до початку повномасштабної війни. Потім центр закрили, релокували, а ми виїхали у березні, якраз за день до удару по Краматорському вокзалу. Хрещений мого чоловіка запросив нас на Полтавщину, знайшов тимчасове житло. А мама ще залишалася у Бахмуті. Місяць ми прожили в Полтаві, а потім переїхали до Кременчука й до нас і мама переїхала, — згадує вона. А через рік у мене народилася донька. Зараз їй три рочки”.
Від чашки для себе до власного бренду
Щоб мати власний заробіток і водночас залишатися поруч із дитиною, Ірина почала віддалено працювати менеджеркою в місцевій студії дизайну й друку. Саме там вона й познайомилася ближче з процесом виготовлення сувенірної продукції. Та поштовхом до власної справи стала не бізнес-ідея, а цілком особисте бажання — мати чашку, яка нагадувала б про Донеччину.
“Захотілося мені чашку з Донецької області, щоб на ній були наші символи. Щоб подивитися — і відразу розуміти, що це щось моє, рідне. Тоді створила макет, і зробила саме для себе. Не думала нічого продавати чи будувати на цьому бізнес. Просто хотіла мати таку згадку”, — розповідає Ірина.
Готова робота їй так сподобалася, що вона сфотографувала її та виклала в Instagram. Тоді ж одразу й иявилося, що така річ потрібна не лише їй: люди почали запитувати, чи можна замовити подібну чашку. Спочатку Ірина виготовляла їх для знайомих, а невдовзі отримала перші замовлення від незнайомих людей. Згодом клієнти почали просити зображення інших міст, і задум поступово переріс у справу.
На перших етапах Ірина користувалася обладнанням студії, де працювала. Керівниця дозволила їй робити чашки на термопресі, а оплату за замовлення приймали через ФОП студії та віддавали майстрині. Проте з часом замовлень побільшало, і жінка вирішила працювати самостійно. Вона взяла кредит, придбала власне обладнання та 1 червня 2026 року зареєструвала ФОП. Так захоплення, яке почалося з однієї чашки для себе, стало її власним бізнесом.
Кожен макет — окрема історія про дім
Назва “ТУТ ДІМ” відображає ідею, на якій тримається бренд: дім — це не лише адреса, а й місця, з якими людина пов’язує своє життя. Для когось це ціле місто, для когось — конкретний будинок, подвір’я чи знайома вулиця.
Спочатку Ірина працювала переважно із зображеннями Донеччини, але згодом почали надходити замовлення з інших регіонів. Серед міст, які просять відтворити на виробах, — Херсон, Нова Каховка та Суми.
“Часто звертаються люди, які виїхали з окупованих або зруйнованих населених пунктів. Вони хочуть мати поруч бодай щось, що нагадуватиме про колишнє життя, — пояснює вона. — Крім того, дуже часто чашки з тими чи іншими містами замовляють і на подарунок — для близьких, які сумують за домом”.
Готові картинки Ірина майже не використовує: кожен макет створює окремо, орієнтуючись на побажання замовника. Хтось надсилає фотографію власного будинку чи подвір’я, хтось хоче бачити на чашці знайому шахту, вокзал, фонтан або інше впізнаване місце. Якщо людина не має конкретного задуму, Ірина сама шукає фотографії та добирає об’єкти, за якими можна впізнати місто.
“Клієнти часто кажуть: робіть на свій смак, головне, щоб було видно, що це наше місто. Я обробляю зображення у своєму стилі, а потім можу щось прибрати, додати або переставити на макеті. Тому дуже рідко бувають однакові чашки. Навіть якщо початкове зображення схоже, кожна виходить індивідуальною”, — каже майстриня.
Іноді особливого значення набуває деталь, яку стороння людина могла б і не помітити. Ірина пригадує замовлення, пов’язане з Покровськом: клієнти попросили додати до макета кота і…. скинули фото. Так на чашці з’явився будинок і кіт, а композицію доповнили іншими будівлями Покровська.
“Такі замовлення потребують не лише роботи з фотографіями. За кожним фото є чиясь особиста історія, і, я завжди намагаюся вислухати й відчути те, що люди хочуть зберегти у пам’яті, — каже вона. — Для одних це вигляд рідного будинку, для інших — знайоме місце, повз яке колись ходили щодня. Тому для мене важливо не просто відобразити місто на чашці, а відтворити щось своє, особливе для людини”.
Чашки, футболки та пазли зі спогадами
Тепер Ірина працює вдома й сама веде майже всі справи: листується із замовниками, готує макети, виготовляє продукцію та пакує посилки. Чоловік іноді допомагає, коли потрібно забрати з пошти важкі коробки з чашками, але решта роботи залишається на ній. За кожним готовим виробом стоїть чимало часу — від першого повідомлення клієнта до моменту, коли посилка вирушає до свого власника.
“Чашки залишаються основним напрямом, але асортимент поступово розширюється. Наприклад, можна замовити футболки, шопери, пазли, брелоки або пляшечки для води з якимось особливим зображенням”, — говорить Ірина.
Частину продукції, зокрема футболки й шопери, вона виготовляє у співпраці з іншою компанією, яка наносить зображення на текстиль. Для чашок використовує спеціальні заготовки з покриттям для сублімаційного друку: спочатку готує зображення, а потім переносить його на поверхню за допомогою термопреса.
Бувають і замовлення, пов’язані з благодійністю. До Ірини звертаються фонди та люди, які організовують розіграші, лотереї або збори на потреби ЗСУ чи допомогу притулкам для тварин. Вона виготовляє для них чашки, які організатори потім розігрують серед тих, хто долучився до збору донатами.
“Ми виїхали з однією валізою, тому розуміємо, що таке втратити дім”
Ірина добре розуміє, чому для замовників так багато означає зображення власного будинку чи знайомого подвір’я. Вона й сама виїжджала поспіхом, залишаючи речі, які збирала й зберігала роками. Серед них були дитячі фотографії, до яких тепер немає доступу.
“Ми виїхали з однією валізою. Усі мої дитячі фотографії залишилися вдома, у мами. Там усе окуповане, і, найімовірніше, багато чого вже зруйновано., — додає жінка. —Фотографій немає, а так хотілося б, щоб вони залишилися”.
Вона згадує й інший випадок, який допоміг відчути, наскільки важливими можуть бути звичайні домашні речі. Коли знайомим вдалося передати їй з дому улюблені тарілочки, вона дуже зраділа.
“Звісно, у Кременчуці можна придбати новий посуд, але він не замінить того, яким користувалася раніше. Рідні речі повертають відчуття чогось знайомого та рідного, нагадують про життя, яке колись було звичним, — каже жінка. — Це все вже не відновити так, як було, але можна відчути”.
Водночас Ірині хотілося б, щоб “ТУТ ДІМ” асоціювався не лише з війною, окупацією та руйнуваннями. Адже рідні міста — це не тільки те, що люди були змушені залишити. Це ще й дитинство, зустрічі з друзями, прогулянки знайомими вулицями та інші світлі спогади, які залишаються з людиною незалежно від того, де вона живе тепер.
“Коли люди пишуть, що отримали чашку й дуже плакали, я розумію, наскільки це для них важливо. Коли вони розповідають свої історії, ти наче кожну пропускаєш через себе. У нас кожне замовлення емоційне”, — каже Ірина.
Сьогодні її роботи знаходять людей у різних містах і допомагають їм зберігати те, що не вмістилося у валізу під час вимушеного переїзду, — пам’ять про свій дім.