Здатність українців гармонізувати свій простір і світ навколо себе — давно доведений факт. На противагу усталеному виразу ворогів про те, що ”добре там, де їх немає”, наші люди, де б не опинилися через війну, продовжують створювати Україну для себе і своїх дітей, надихати своєю життєстійкістю іноземців.
Сьогодні Вчасні Новини розповідають історію сили духу від молодого подружжя з Ніжина, що на Чернігівщині.
Культурно-кондитерська дипломатія
Катерина і Володимир Пущало відкрили свою арт-кав’ярню з промовистою назвою ”SVOЇ Cafe” лише пів року тому, а вже можна впевнено сказати, що заклад став справжньою культурною Меккою української громади в Магдебурзі (Німеччина). Заходи тут розплановано на кілька місяців вперед: культурологічні лекторії і художні виставки, найрізноманітніші майстерки і психотерапевтичні воркшопи, вечори поезії та української пісні – це далеко не повний перелік активностей, що відбуваються у затишній українській оазі ”SVOЇ Cafe”.
”Попри те, що заклад український, найбільш частими відвідувачами кав’ярні є німці та інші іноземці, – розповідає власниця пані Катерина. – Нашим гостям смакує українська та сучасна європейська випічка. Італійці заходять до нас на каву. Приводять своїх друзів, приходять великим товариством, залишають позитивні відгуки”.
Такий заклад може розповісти про Україну більше, ніж будь-які гучні заяви. Тут можна почитати українські книги, оглянути виставки картин українських художників, які час від часу експонуються в арт-кафе. А незабаром тут стартує інтерактивний розмовний клуб.
”Ми з моєю подругою Луїзою Хенсел задумали створити на базі нашого кафе спільноту мовного партнерства, – ділиться планами Катерина. – Адже інтеграція працює в обидва боки. Не лише українці цікавляться Німеччиною, інтегруючись, але й німці зберігають інтерес до України. Програма мовного партнерства передбачає підбір україно-німецьких мовних пар за колом інтересів, які практикуватимуть мову не лише на зустрічах в нашому кафе, але й плануючи спільне дозвілля та взаємодопомогу. В такий спосіб ми будуємо не тільки культурні звʼязки, ми розбудовуємо спільноту”.
Кондитерка-філологиня: ”У нас не розмовляють мовою агресора”
Незважаючи на молодий вік, Катерина Пущало вже здобула чималий професійний досвід. А унікальне поєднання її філологічної освіти та багатьох років роботи кондитером якраз і дало змогу створити не просто ще одне кафе, де можна випити кави, а сучасний український культурний простір.
”У нашому закладі розмовляють українською або німецькою. З відвідувачами з інших країн я можу розмовляти англійською. Жодної російської! – наголошує пані Катерина. – Я хочу, щоб українці в нашому закладі почувалися комфортно. Щоб тут не лунала мова країни-агресора, через яку наші люди змушені були покинути рідні домівки. Якби не війна, вони б пили каву в рідному Харкові чи Києві… Тож коли хтось каже, що він не розуміє української, я не толерую, не підлаштовуюся, я переходжу на німецьку!”.
Закінчивши Ніжинський державний університет імені М.Гоголя за спеціальністю ”українська філологія”, Катерина не бачила себе вчителем в школі, відчувала, що може швидко вигоріти через надмірну емпатію. Тож пропрацювавши рік оператором гарячої лінії в поліції, вона таки наважилися ступити в царину, яка приваблювала з дитинства – стати кондитером. За плечима сила-силенна різних кондитерських курсів і майстер-класів, роки роботи кондитером в кафе рідного міста, але вчительська доля її таки наздогнала… в Німеччині.
”Мій чоловік навчався, а потім працював в Німеччині з 2019 року. Я періодично приїжджала до нього, потім знову поверталася в Україну, і так сталося, що війна мене застала в рідному Ніжині, – розповідає жінка. – Це дуже болючі спогади, та я не хотіла б їх втратити. Це ті спогади, які я б хотіла колись передати своїм дітям, як інʼєкцію від колонізації”.
Коли зʼявилася можливість, Катерина евакуювалася з Ніжина разом з вагітною родичкою, якій ось-ось було народжувати. А по приїзді в Німеччину отримала пропозицію стати вчителем української мови для українських дітей, які масово заїхали в країну. Німецька система освіти намагалася дати раду із таким напливом учнів-іноземців і залучала до викладання українських вчителів. Не маючи готових планів, з дня у день готуючи все нові і нові уроки, Катерина весь рік працювала в найнапруженішому режимі, викладаючи українську мову та літературу в 5-11 класах німецької школи.
”Попри велике навантаження найважчим було інше, – згадує пані Пущало. – Я щодня стикалася з болем, який переживали наші українські діти. Молодшим було легше адаптуватися, а підлітки були надзвичайно розгублені. Хтось намагався стати невивидкою, а хтось, навпаки, бунтував через те, що не витримував нових обставин. Тоді німецькі вчителі приводили їх до мене, щоб я попрацювала над їхньою дисципліною, а мені хотілося обійняти кожного, заспокоїти, підтримати. Я й досі згадую цей період як дуже болючий досвід. Тоді й почало визрівати бажання створити для своїх безпечний простір, де б кожен почувався, як удома”.
”Свої серед чужих”. Шлях до мрії
Оглядаючись на пройдений шлях, пані Катерина жартує, що зважилася на нього лише тому, що не знала, яким складним він виявиться. ”Я виїжджала на роботу в школу о шостій ранку, бо о 7.00 мені вже треба було бути в школі, а це – в іншому кінці міста. О 7.30 починався перший урок. У школі я працювала до 15.00. Далі, перекушуючи на ходу, мчала вже на свої уроки: після обіду я навчалася на курсах німецької мови. На першу пару я все-таки не встигала. До цього на курсах ставилися з розумінням. Але пройдений групою матеріал мені доводилося наздоганяти самотужки, – згадує жінка. – Додому я приїжджала ввечері і починала готуватися до уроків: з української – як вчитель, з німецької – як учениця. А ще ж є домашні обовʼязки. А ще – наша родичка народила дитинку, і дитя плакало. А всі наші рідні, які залишилися в Україні, ділилися невтішними новинами з дому. І хотілося всім допомогти, всім бідам зарадити, і було відчуття, що ти ось-ось не витримуєш…”.
Через рік викладання української мови в німецьких школах припинилося. Катерина, доклавши всіх зусиль, таки здала німецьку на рівень ”В1”, а ще через рік – на ”В2”. Потім – спеціальна програма з коучем по запуску власної справи, написання бізнес-плану, подання документів на відкриття підприємницької діяльності. І ось, здається, мрії стала досяжною, але…
”Ми знайшли приміщення, підписали документи на оренду, почали самотужки робити ремонт, щоб заощадити кошти, дещо вже придбали, – згадує Катерина. – Але згодом зʼясувалося, що наше приміщення не підходить под кафе з пекарнею-кондитерською. Треба було надати ще нові й нові документи… Папка з документами товщала, а справа не рухалася. Через рік нам довелося відмовитися від оренди того приміщення взагалі”.
Але українці не були б українцями, якби так легко здавалися. Катерина взяла невелику паузу, видихнула, а потім родина знайшла інше приміщення і проєкт ”SVOЇ Cafe” таки стартував восени 2025 року!
Волонтерська діяльність
Скринька для пожертв із написом ”Допомога для України” стоїть в кавʼярні з першого дня. Катерина та Володимир, докладаючи власні кошти, постійно закривають збори: на авто, сітки, дрони, робота, який вивозить поранених… Перед Різдвом зібрали та передали подарункові коробки для дітей Героїв.
”А як інакше? – каже пані Катерина. – Німці кидають у скриньку по 5, 10 євро, і, можливо, важливіше за будь-які кошти є те, що у свідомості європейців Україна продовжує залишатися на порядку денному”.
Ми розмовляли з Катериною Пущало у передвеликодній тиждень. Всі паски і крафіни були розпродані до останньої хлібини, а замовлення продовжували надходити і надходити… А з настанням тепла ”SVOЇ Cafe” відкриє літній майданчик. На заходи варто реєструватися заздалегідь, бо охочих завжди багато.
Заходьте в гості за адресою: Schönebecker Straße 110b, Magdeburg, Germany
Підписуйтеся на інстаграм та Facebook щоб бути в курсі новин: SVOII Cafe Magdeburg І почувайтеся своїм серед своїх у будь-якому куточку світу, де бʼється українське серце.
Олена Репіна