26 серпня масованим та комбінованим ракетно-дроновим ударом Росія не просто намагалась уразити Об’єднану енергосистему України, це були цілеспрямовані, але непрямі дії з ураження саме атомних електростанцій України. А вони забезпечують понад 55% виробництва електроенергії в країні. Тобто, АЕС – це острів стабільності енергетики України.
Що намагалась зробити Росія?
По-перше, вирубити енергоблоки. Не вдаючись до ударів безпосередньо по АЕС чи по розподільчих пристроях поблизу АЕС, а намагаючись знищити периферійні підстанції. Це своєрідний гібридний спосіб відключення атомної генерації.
По-друге, паралельно (і одночасно) Росія запустила потужну кампанію дезінформування МАГАТЕ та дискредитації України щодо становища на Курській АЕС. Так, надзвичайно оперативно було організовано візит очільника МАГАТЕ Рафаеля Гроссі на російську АЕС в Курчатові 27 серпня. Попри його заяву, що Курська АЕС працює в “режимі, близькому до нормального”, очільник Росатому Олексій Ліхачов подає цей візит як домовленість “…о незамедлительной реакции МАГАТЭ на любые проявления агрессии как на Запорожье, так и в Курской области”, звинувачуючи ЗСУ в обстрілах АЕС. Інші деякі двозначні висловлювання Гроссі (щодо ризику ядерного інциденту, щодо вразливості реакторів типу РБМК) інтерпретуються російською стороною як такі, що “МАГАТЕ на стороні Росії”.
Росія, діючи у непрямий спосіб, намагається обійти Статтю 56 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій: Стаття 56 “Захист робіт і установок, що містять небезпечні сили” – “Роботи або установки, що містять небезпечні сили, а саме греблі, дамби та атомні електростанції, не повинні ставати об’єктом нападу, навіть якщо ці об’єкти є військовими об’єктами, якщо такий напад може призвести до вивільнення небезпечних сил і, як наслідок, серйозних втрат серед цивільного населення. Інші військові об’єкти, розташовані на цих роботах, або установках, або поблизу них, не повинні ставати об’єктом нападу, якщо така атака може спричинити викид небезпечних сил з робіт або установок і, як наслідок, серйозні втрати серед цивільного населення”.
Детальні положення щодо забезпечення безпеки небезпечних об’єктів в ході бойових дій містяться у вже згаданому вище Першому додатковому протоколі 1977 р. (ДП I) до Женевських конвенцій, а також в Другому додатковому протоколі 1977 р. (ДП II) і звичаєвому міжнародному гуманітарному праві.
Атомні електростанції є цивільними об’єктами, і як такі захищені від прямого нападу та репресій (ст. 48 API ; правило 7 CIHL ). У разі сумнівів щодо того, чи використовується атомна електростанція для ефективного внеску у військові дії, її слід вважати цивільною (ст. 52(3) API ), навіть у зонах конфлікту (Коментар МКЧХ щодо API, пункт 2034).
Зобов’язання сторін збройного конфлікту – постійно дбати про збереження цивільного населення, цивільних осіб і цивільних об’єктів під час усіх військових операцій (ст. 57(1) API; правило 15 CI HL) є особливо важливим, коли йдеться про АЕС. Враховуючи ризик викиду радіації та подальші тяжкі наслідки для цивільного населення, сторони повинні проявляти надзвичайну обережність під час пересування військ, маневрів та інших військових дій поблизу таких об’єктів.
Те, чого я зараз не бачу, це реакції на офіційному рівні з боку України. Тим більше, що Росія блефує. Бо якби загроза Курській АЕС мала місце насправді, то вони би вимкнули два працюючі енергоблоки…
Але нашим посадовим ядерникам знову хочеться великого будівництва (читай – крадівництва), тепер на Чигирині. В той же час МЗС РФ звинувачує Україну в “ядерному тероризмі”, тоді як її збройні сили захопили та контролюють найбільшу українську АЕС. При цьому ЗСУ не демонстрували в ході Курської операції жодних намірів по захопленню російської АЕС. І, знову ж таки, на офіційному рівні ми не бачимо належної реакції і протидії російським ядерним шантажистам.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”
