Механізм використання державного та комунального майна для створення житла для внутрішньо переміщених осіб опинився на паузі через зміни у законодавстві. Проблема виникла після ухвалення нового закону у сфері житлової політики та змін до правил оренди державного і комунального майна. У результаті Фонд державного майна України вважає, що частину об’єктів зараз неможливо передавати за механізмом, який передбачався для забезпечення ВПО житлом.
Про це повідомляють Вчасні Новини з посиланням на допис голови спеціальної парламентської комісії Павла Фролова.
Йдеться про процес, який почали вибудовувати після ухвалення Закону №4080-IX від 20 листопада 2024 року. Цей закон мав створити системний підхід до пошуку нерухомості, придатної для проживання переселенців, та запровадити інформаційно-аналітичну систему, де мала накопичуватися інформація про такі об’єкти.
Що передбачив закон №4080-IX
Закон №4080-IX набув чинності у березні 2025 року. Його мета — не просто сформувати перелік вільних будівель, а створити механізм, за допомогою якого держава та громади зможуть визначати нерухомість, придатну для проживання ВПО, та планувати її подальше використання.
Зокрема, передбачалося створення інформаційно-аналітичної системи, яка має містити дані про нерухоме майно державної, комунальної та приватної форми власності, яке потенційно можна використовувати для проживання переселенців. Також закон визначив процедуру обстеження таких об’єктів та участь у цьому процесі координаційних комісій. Окремий напрям стосувався можливості залучати міжнародну допомогу для реконструкції нерухомості. Тобто логіка була такою: спочатку держава та громади мають зрозуміти, які об’єкти існують і в якому вони стані, після чого можна визначати, які з них реально перетворити на житло.
У червні 2025 року Верховна Рада вже повідомляла про початок реалізації цього закону та проведення всеукраїнської інвентаризації об’єктів, які потенційно можуть використовуватися для проживання ВПО.
Що змінилося після цього
Проблема виникла вже на етапі подальшого використання такого майна. Паралельно із реалізацією механізму, передбаченого законом №4080-IX, в Україні змінилося законодавство у сфері житлової політики та оренди державного і комунального майна.
Новий Закон “Про основні засади житлової політики” був ухвалений у 2026 році. Одночасно зміни торкнулися й законодавства про оренду державного та комунального майна. Саме на стику цих норм і виникла проблема, про яку зараз говорить парламентська спеціальна комісія з питань захисту прав ВПО.
За інформацією, яку оприлюднив Павло Фролов, Фонд державного майна України трактує чинні норми таким чином, що передача окремих об’єктів для створення житла ВПО за передбаченим раніше механізмом наразі неможлива. Через це на паузі опинилися проєкти, у яких уже є конкретні громади, визначені об’єкти та потенційні партнери, готові долучатися до їхнього облаштування.
Тобто проблема зараз не в тому, що закон №4080-IX скасували. Він залишається чинним. Проблема полягає в тому, що подальше застосування передбачених ним механізмів зіткнулося з новими законодавчими нормами.
“У результаті під загрозою опинилися вже підготовлені проєкти. Є об’єкти, є громади, є партнери, готові вкладати кошти — але немає можливості запустити цей процес”, — каже посадовець.
Від інвентаризації до реального житла
Факт внесення будівлі до переліку потенційного житла ще не означає, що в ній можуть поселити людей. Спочатку об’єкт потрібно знайти та обстежити, визначити його технічний стан і придатність для проживання, з’ясувати питання комунікацій, документів та земельної ділянки. Якщо будівля потребує ремонту або реконструкції, необхідно також знайти джерело фінансування.
Саме тому механізм передачі майна є одним із ключових наступних етапів після інвентаризації. Якщо юридично неможливо передати об’єкт тому, хто має його реконструювати або використовувати для проживання ВПО, сам перелік потенційного житла не вирішує проблему.
За даними, які наводила парламентська комісія у звітах про реалізацію закону №4080-IX, процес інвентаризації вже дав змогу сформувати значний масив інформації про потенційні об’єкти. Верховна Рада окремо розглядала стан виконання цього закону та перші результати всеукраїнської інвентаризації.
Що пропонують зробити
Парламентська спеціальна комісія з питань захисту прав ВПО зараз намагається розблокувати механізм. Один із запропонованих варіантів — законодавчо врегулювати ситуацію так, щоб майно знову можна було використовувати для створення житла переселенців.
Зокрема, йдеться про тимчасове призупинення дії окремих положень, які створили проблему, до 1 січня 2028 року. За задумом авторів пропозиції, це дозволило б продовжити роботу з об’єктами, поки законодавство не буде узгоджене.
Паралельно обговорюється можливість реалізації окремих проєктів через урядовий механізм. Але поки відповідні рішення не ухвалені, громади та партнери не можуть повноцінно перейти до реалізації частини підготовлених проєктів.
Чому це важливо для ВПО
Для переселенців проблема полягає не лише в кількості вільних будівель. В Україні вже кілька років шукають спосіб перетворити державне та комунальне майно, яке не використовується за призначенням, на житловий ресурс. Закон №4080-IX мав стати одним із інструментів для системного пошуку такого майна. Але між виявленням будівлі та заселенням людей залишається кілька етапів — юридична передача, фінансування, ремонт або реконструкція, підготовка комунікацій та визначення того, хто надалі управлятиме житлом.
“Переселенці — люди, які втратили свої домівки через війну. Вони не можуть бути заручниками такої ситуації, перепон. Потрібно чітко реагувати — приймати поправки або закон, або окремою постановою Кабміну запровадити експериментальний проєкт. Йдеться про сотні, можливо, тисячі родин, які могли не отримати житло”, — зазначив Павло Фролов.
Тому нинішня законодавча колізія фактично стосується наступного етапу: майно вже шукають і обліковують, але механізм, за яким частину таких об’єктів можна було б довести до реального житла для ВПО, потребує законодавчого виправлення.
Поки цього не зроблено, конкретні будівлі можуть залишатися лише потенційними об’єктами, а не місцем проживання для людей, які потребують житла.