“Я сьогодні взагалі була не в ресурсі, тому що у мене прямо перед ґанком прилетіла “Молнія”. Мені просто о шостій ранку зателефонували та сказали: “Юль, там лежить “Молнія”, вона не розірвалася, але треба щось зробити”. Таке собі “Доброго ранку”, однак звикаєш і до цього”, — так починається розмова ветеринарки Юлії Пятирубльової з журналісткою Вчасних Новин.
У ветеринарному центрі “To you” на той момент було достатньо своїх справ: тварини після евакуації, поранені собаки й коти, стерилізації, пошук перетримок і нових господарів. А ще — п’ять виснажених котів, яких привезли з Райгородка, та маленьке цуценя, яке залишилося єдиним живим із коробки новонароджених малюків.
Військові привозять до клініки не лише поранених
До повномасштабної війни Юлія займалася стерилізацією тварин у Краматорську та співпрацювала з благодійними ініціативами, зокрема з місцевим притулком “Дай шанс”. Після 24 лютого 2022 року вона залишилася у Слов’янську, де разом із колегою Юлією Забабуреною продовжила допомагати тваринам. Так поступово виникла ідея створити власний ветеринарний центр “To you” — місце, де можна не лише лікувати домашніх улюбленців, а й допомагати тваринам, яких війна залишила без господарів або які отримали поранення.
Упродовж цих 4 років у ветцентрі поєднують звичайну ветеринарну практику з порятунком, лікуванням і безплатною стерилізацією тварин із прифронтових територій. Тут також продають корми та ветеринарні препарати, а зароблені кошти допомагають утримувати клініку та фінансувати частину допомоги тваринам.
Одними з найчастіших відвідувачів клініки зараз є військові. Вони привозять поранених або збитих машинами тварин, знаходять собак і котів під час виїздів, рятують тих, кого покинули власники після евакуації.
“Військові часто приходять ближче до вечора вже. Вони повертаються з завдання і згадують, що у них то кіт вдома некормлений, то лоток пустий. Іноді приходять не самі, а везуть того, кого знайшли збитим на дорозі, наприклад. Різні ситуації бувають, але ми завжди намагаємося допомогти”, — розповідає ветеринарка.
Частина врятованих тварин, за її словами, після лікування залишається з військовими й коли вони повертаються додому, то забирають собак і котів із собою. Так у тварин, яких знайшли на Донеччині, з’являється шанс на життя далеко від фронту. Юлія називає їх “живими сувенірами” з Донбасу.
П’ять котів із Райгородка і коробка з цуценятами
Але далеко не кожна тварина після евакуації одразу отримує місце, куди їхати. Нещодавно до клініки привезли п’ятьох котів із Райгородка. Чи були вони домашніми, точно невідомо. Але всі тварини виявилися сильно виснаженими.
“Я ж навіть не знаю, мабуть, хазяйські це коти, але вони всі виснажені, вони якісь такі, напівживі. Може їх годувати вже було нічим, може наловили когось. Люди зробили заявки на евакуацію, аби вивезли їх кудись. А кудись — це “глибокий тил”, яким чомусь вважають Слов’янськ, — каже Юлія. — Я намагаюся знайти, куди їх відправляти, а всі відмовляють. Врешті вже на емоціях я знаходжу вихід, але… Моральний стан не дуже хороший”.
Пошук місця для тварини після евакуації часто стає не менш складним завданням, ніж сама евакуація. У клініці вже живуть коти й собаки, яких нікуди забрати. Котів, за словами Юлії, близько 15. Собак раніше було багато, зараз — п’ять, частину вдалося прилаштувати. При цьому з тваринами, які залишаються в клініці, потріб не тільки проводити лікування — їх треба годувати, прибирати за ними, вигулювати собак і постійно стежити за станом тих, хто проходить відновлення.
Одна з найважчих історій почалася у повністю зруйнованій п’ятиповерхівці. Там, де вже не залишилося людей, собака народила дев’ятьох цуценят. Сама вона після влучання втратила частину лапи, але вижила й продовжила доглядати за малюками.
“Ми її піймали в зруйнованому будинку, зовсім зруйнований будинок, там ніхто не жив, уже п’ятиповерхівка просто склалася. А вона там вивела дев’ять щенят”, — згадує Юлія.
Її власних цуценят вдалося прилаштувати, вони вже перебувають у Харкові. Проте майже одночасно з цим до ветеринарів потрапила коробка з іншими — зовсім новонародженими цуценятами, яких хтось просто залишив на вулиці у коробці. Вони цілий день провели на спеці без їжі й були вкриті опаришами. Одне цуценя загинуло майже одразу. Тоді ветеринари спробували підкласти чужих малюків саме тій трилапій собаці, яка вже вигодувала своїх цуценят.
“Її рідним цуценятам було вже десь по 1.5 місяці й ми перевели їх на годування кормом, а їй підклали цих малюків. Вона їх прийняла. На жаль, все одно вижив тільки один. І ось тепер цей король Лев живе у нас разом із новою мамою. Гризе тут усіх”, — посміхається ветеринарка.
“Заберіть собаку або усипіть” — це найважче з усього
Таких історій у клініці багато. Проте ветеринари фізично не можуть забрати до себе всіх тварин, яких залишили господарі. Юлія розповідає, що по п’ять-шість разів на день може отримувати дзвінки з проханням забрати велику собаку — алабая, вівчарку або іншу тварину, для якої у ветеринарному центрі просто немає місця.
“Говорю, ми не можемо до себе забрати, навіть технічної можливості немає, місця. І тоді чую: “Не можете забрати — тоді усипіть”. А я щоразу відповідаю, що не можу усипити здорову собаку й тоді починаються якісь образи, лайки”, — розповідає ветеринарка.
До образ вона намагається ставитися спокійно, бо розуміє, що люди перебувають у надзвичайному стресі. Але після таких розмов залишається інше відчуття: якщо клініка не може прийняти тварину, вона може опинитися на вулиці. Особливо складно з великими собаками, які залишаються біля покинутих будинків і продовжують охороняти територію.
“Згодом це або отруєна тварина, або збита, або застрелена… Тому що вони залишаються біля свого житла й починають його охороняти. “Собака буває кусючою тільки через життя собаче”, — каже ветеринарка. Ви ж розумієте, що навіть цілком адекватна тварина все одно знаходиться на війні та може стати агресивною, якщо перебуває у небезпеці”.
Окремий великий напрям роботи центру — стерилізація. До клініки звертаються місцеві жителі, а також люди, які планують виїзд і хочуть підготувати своїх тварин до евакуації. Стерилізованого кота чи собаку легше утримувати в новому житлі, а для тих, хто шукає помешкання з твариною, це іноді стає важливим аргументом.
Нині навантаження на цей напрям у Слов’янську зростає. Частина програм, які раніше охоплювали також Краматорськ, тепер зосереджена у Слов’янську через небезпечну ситуацію в сусідньому місті. Тому тварин звідти, якщо їх можуть самостійно привезти, везуть до місцевої клініки. За словами Юлії, лише на серпень запланована стерилізація близько 80 тварин.
“Ми ще потрібні тут”
Поки Юлія Пятирубльова готує до стерилізації десятки нових пацієнтів, у її тезки та співзасновниці ветцентру Юлії Забабуреної вирішується власна доля. Через постійні обстріли та примусову евакуацію родин із дітьми жінка змушена виїжджати з Краматорська. Жінка виховує півторарічну дитину й живе в районі, який регулярно потерпає від російських обстрілів. Там уже оголошена примусова евакуація родин із дітьми, тому залишатися з маленькою дитиною стає дедалі небезпечніше.
Виїхати Юлія має не лише з дитиною — разом із нею живуть близько 20 врятованих котів. Забрати всіх тварин одразу вона не може, тому на перший час домовилася про перетримку з друзями та знайомими. Уже після приїзду до Харкова ветеринарка планує шукати житло, куди зможе перевезти своїх котів. А роботу у Слов’янську залишати не збирається: планує приїжджати на вихідні, щоб продовжувати допомагати у клініці.
Попри всі складності, робота клініки не зупиняється. Разом із ветеринарками працює асистентка, яка вже близько двох років допомагає з лікуванням, процедурами та доглядом за тваринами. Війна принесла до їхньої роботи не лише нових пацієнтів, а й постійне моральне навантаження. Це тварини, яких не вдається врятувати, люди, які залишають домашніх улюбленців, дзвінки з проханнями забрати ще одну собаку чи кота, і постійний пошук місця для тих, кого вже нікуди забрати.
Юлія Пятирубльова зізнається: іноді сили залишають повністю, але зупинитися чи виїхати — ще важче, ніж залишатися під обстрілами. У прифронтовій реальності просто немає часу на вигорання.
“Я просто починаю працювати і все. Ну, якщо говорити по-простому: “Бери м’яч і херач” — ось тоді й з’являються сили. Є рух, тож будуть і сили, а немає — все, сил теж не буде, от і все. Такий собі закон збереження енергії”, — підсумувала ветеринарка.