Війна руйнує не лише будівлі, але й звичний уклад життя, особливо для дітей. У прифронтових містах відновлення культурного та освітнього простору стає актом опору та надії. Саме таку місію взяла на себе Марина Чернобаєва, директорка музичної школи зі Святогірська, що на Донеччині. Її історія — приклад незламності лідерства, яке відмовляється капітулювати перед обличчям окупації та тотальної руйнації.
Історію Марини Чернобаєвої розповідають Вчасні Новини.
Відповідальність перед громадою як керівний принцип
Марина Чернобаєва, фахівець із гри на скрипці та керівник музичної школи, зустріла повномасштабну війну у рідному Святогірську. З перших днів активних бойових дій вона керувалася не страхом, а відчуттям глибокої відповідальності за свій заклад та колектив. На відміну від багатьох, хто одразу виїхав, директорка та її чоловік залишилися, усвідомлюючи, що їхня присутність є критичною для збереження того, що можна врятувати.
”Тут просто тягнули все, що потрапляло на очі, і було зрозуміло, що поки ми на місці, вони не зможуть нічого зробити. А у мене, окрім будинку та теплиць, була ще й школа, а отже — відповідальність”, — згадує пані Марина.
Цей керівний принцип змусив її ухвалити низку ризикованих, але доленосних рішень. Вона не просто евакуювала, а законсервувала найважливіший освітній фонд: документи, особові справи працівників, печатку школи. Більшість архівів директорка сховала у надійному підвалі власного будинку, перетворюючи його на тимчасовий сховок освітньої інституції.
Порятунок інструментів як збереження культурного коду
Руйнування будівлі музичної школи снарядом стало тяжким ударом, але навіть це не змусило керівницю опустити руки. Коли стало можливим дістатися до руїн, Марина Чернобаєва зосередилася на порятунку музичних інструментів.
Серед врятованого майна були електрофортепіано, дві гітари, баян, акордеон та апаратура, частина яких була подарована школі у рамках співпраці з Японією.
“Звісно, коли ми все ж таки змогли виїхати зі Святогірська, забрала з собою всі документи, печатку. Вивезти ще й інструменти не було можливості, тож вони чекали на нас вдома”, — каже директорка музичної школи.
Врятовані інструменти стали основою для майбутнього відновлення навчального процесу. Фактично, директорка створила пересувний музичний фонд, який пізніше дозволив відновити заняття на звільненій від окупантів території Святогірської громади. Це рішення виявилося далекоглядним, оскільки дозволило підтримувати зв’язок між учнями та мистецтвом, попри втрату основної будівлі.
Музична освіта як психологічна підтримка
Після евакуації та повернення на деокуповану територію Святогірська, з’ясувалося, що будинок постраждав через обстріли й жити у ньому неможливо. Тоді родина оселилася у наданій друзями садибі. Марина Чернобаєва швидко зрозуміла, що треба повертатися до улюбленої справи, а віддаленого формату роботи було недостатньо. Хоча школа продовжувала функціонувати дистанційно, діти потребували живого спілкування та терапевтичного впливу музики.
На волонтерських засадах вона долучилася до ініціативи, організованої переселенкою з Донецька Валерією Костюшко, та почала проводити офлайн-заняття для дітей громади. Ці зусилля активно підтримує благодійна організація Voice for Ukraine UK, заснована композиторкою Іриною Гоулд. Діяльність фонду полягає у наданні фінансової та інструментальної допомоги, що дозволяє створювати на лінії фронту, за двадцять кілометрів від активних бойових дій, справжні оази надії. Музика тут стає інструментом для зцілення та відновлення відчуття нормальності для дітей, які пережили травматичний досвід війни.
”Я бачу, як горять ці очі й скільки в них жаги до навчання. До того ж, це живе спілкування, емоції… Музика!”, — наголошує директорка, для якої це стало способом не зійти з розуму та зберегти власну стійкість.
Марина Чернобаєва доводить: справжнє лідерство вимірюється не посадою, а здатністю запалювати світло там, де панує пітьма. Її вчинок, що перетворив невеликий медіатор на символ відновленої радості, наочно ілюструє, що культура — це не розкіш, а бойовий ресурс. Поки лунає музика, поки діти мріють і навчаються, боротьба за українську ідентичність триває, а перемога залишається неминучою.