Переселенка з Покровська Ольга Півник разом із родиною виїхала з міста навесні 2024 року, коли там стало надто небезпечно. На її плечах — виховання сина з інвалідністю, щоденні побутові виклики та постійні поїздки на реабілітацію. Попри все, жінка не зупинилася і змогла знайти опору у творчості. Наразі Ольга розвиває невелику творчу майстерню у “Містечку Хансена”, створюючи сувенірну продукцію та засоби догляду.
Шлях евакуації та тривалі переїзди
З рідного міста родина виїхала 1 квітня 2024 року — у Покровську ставало дедалі небезпечніше: Для восьмирічного Сашка кожен гучний звук був випробуванням. Хлопчик має вроджену ваду головного мозку з тетрапарезом — він не ходить, пересувається на візку, має порушення дрібної моторики.
Шлях до безпечного місця й можливості продовжувати лікування був непростим.
“Ми виїжджали разом із релокованим Центром милосердя для дітей з інвалідністю, який працював у Покровську. Спершу це була Закарпатська область. Жили у гуртожитку при центрі по чотири людини в одній кімнаті, ще й на другому поверсі без ліфта. Для нас це було занадто важко. Потім — модульне містечко в Ірпені, але ж там надають тимчасове житло на пів року. І лише з листопада 2024-го ми змогли видихнути: нас прийняло “Містечко Хансена” у селі Тарасівка”, — розповідає жінка.
Зараз вони живуть вчотирьох: Ольга, син Сашко, 15-річна донька і бабуся. Чоловіків у родині немає, і вся відповідальність — на плечах однієї жінки. У Тарасівці для них головне — доступність. Перший поверхох, зручні доріжки, можливість самостійно виїхати з дому, прогулятися територією, дістатися школи. Сашко навчається у початковій школі поруч, спілкується з однолітками. Він вже оговтався від стресу та переїздів, розмовляє, читає по складах, навчається і дивує наполегливістю. Зокрема навчився впевнено керувати візком на рівній поверхні.
Проблеми з доступністю та вартість реабілітації
Попри облаштованість містечка, поїздки за його межі залишаються для родини серйозним випробуванням через брак інклюзивного транспорту.
“Найскладніше — виїзди за межі містечка. Транспорт, який формально вважається доступним, на практиці таким не є. Автобус ходить рідко, таксі часто відмовляють, бо у нас візок. Навіть поїздка до лікаря стає проблемою. Регулярна реабілітація (лікувальна фізкультура, масаж, сенсорні заняття, логопед, голкорефлексотерапія тощо) вкрай потрібна сину. І це десять днів поспіль. Реабілітацію оплачують фонди, коли я звертаюсь та заповнюю заявки, допомагають небайдужі люди. Дорогу сплачую завжди власним коштом. Тільки таксі на курс обходиться приблизно у 15 тисяч гривень за десять днів”, — каже Ольга.
Творчість як спосіб психологічного розвантаження та заробітку
Майстриня знайшла сили у власному захопленні, яке згодом стало важливою частиною бюджету родини.
Її опорою стала творчість. У 2019 році вона почала робити сувенірне мило — спершу для себе, як хобі. Потім з’явилися перші замовлення. Згодом знайомі запропонували виставляти її роботи в магазині. Так у житті Ольги з’явилися букети з мила, сувенірні свічки, набори для дітей, тематичні композиції.
Вона пройшла онлайн-курси, освоїла нові техніки. Хобі переросло у справжню майстерність: тепер у її арсеналі неймовірні мильні букети, свічки та натуральна косметика.
“Творчість допомагає не думати про погане. Я роблю букети, сувенірні фігурки для дітей, варю мило з нуля на оліях, роблю тверді шампуні. Це все сертифіковано, безпечно, хоча клієнти часто питають: “А як таку красу можна милом називати та використовувати?”. Тоді пояснюю, яке мило можна використовувати за призначенням, а яке краще придбати як сувенір чи подарунок на свято”, — посміхається майстриня.
На питання, де вона бере сили на виховання дитини з інвалідністю, побут у чотирьох та постійну боротьбу за майбутнє, жінка відповідає просто:
“А куди діватися? Якщо я не буду цим займатися, то хто? Ніхто не прийде і просто так не принесе. Треба щось робити”.
Зараз Ольга готується до весняних свят — Великодня та 8 березня, сподіваючись на нові замовлення. Для неї кожна продана квітка з мила — це не просто заробіток, а ще один крок до наступного курсу реабілітації для Сашка.