Чи розуміють європейці, що українські воїни сьогодні — це щит Європи? Навіть самі жителі Євросоюзу стверджують, що середньостатистичний мешканець ЄС, хоч і бажає Україні досягнути справедливого миру, не завжди усвідомлює, що від цього залежить безпека самої Європи. Дієвих прихильників української національної ідеї серед європейців не так багато, але вони є!
Одним зі щирих симпатиків України серед європейців є німець Юрген Реклебе. Він носить футболки з українською символікою, на його запʼясті синьо-жовтий браслет, а його помешкання прикрашають українські патріотичні інсталяції. Пан Реклебе віддав для ЗСУ одну із найцінніших своїх речей і навіть охрестився в українській церкві! Що спонукає німця так дієво вболівати за Україну — дізналася журналістка Вчасних Новин.
«Аж до 2022 року Україна для мене була частиною СРСР, і знав я про неї лише як про батьківщину боксерів братів Кличків».
Так розпочинає свою історію пан Реклебе. Після повномасштабного вторгнення його співробітниця-українка почала більше розповідати про Україну, а знайомство із першими українськими воєнними мігрантами спонукало його долучатися до допомоги та пізнавати нашу країну все глибше.
«Спочатку я допоміг сім’ї з Маріуполя, а потім було багато мам з маленькими дітьми, які назавжди в моєму серці, — продовжує свою розповідь Юрген Реклебе. — Саме тому я сьогодні так вболіваю про новостворену українською спільнотою Магдебурга дитячу суботню школу «Берегиня» під орудою Тетяни Гурді. Її відвідує понад 40 дітей. В основному – це дошкільнята і діти раннього шкільного віку. І в садочку, і в школі вони щодня чують німецьку мову, залучаються до німецької культури. Тож я вважаю дуже важливим, що є така школа, де вони вивчатимуть рідну українську мову, пізнаватимуть українську культуру».
«Мужність – це про те, що роблять українські солдати. Я – звичайна людина»
Юрген Реклебе – активний борець інформаційного фронту. Вікно його помешкання прикрашає український прапор, а він сам не лише в соцмережах, але й серед друзів, рідних і мешканців свого містечка проводить активну просвітницьку роботу. Часто для цього треба мати неабияку сміливість.
«Мій рідний Ошерслебен кишить росіянами. Чимало місцевих жителів також зазнали впливу ворожої пропаганди, – ділиться чоловік. – Один із моїх опонентів, теж німець, щопонеділка приходив під мій будинок із російським прапором. У відповідь на його ганебний пікет я написав і вивісив на фасад свого будинку плакат такого змісту: «російський прапор = смерть тисяч українських дітей!». З того часу він перестав приходити. Натомість хтось із пропагандистів поскаржився моєму орендодавцю, і той наполіг, аби будинок, який я орендую, дотримувався політичного нейтралітету. Тоді я вивісив у вікні інсталяцію у вигляді синьо-жовтого серця і двох метеликів у кольорах українського прапора. Що ж, – метелики поза політикою, – подумав я, – але вони чітко підкреслюють мою позицію. Тоді мої опоненти з люті пошкрябали моє авто…».
Що більше пан Юрген ділиться своїм шляхом до українства, тим більше подиву і захоплення викликає. І коли я кажу йому, що він мужня людина, він заперечує: «Ні, мужність — це те, що роблять українські солдати. Я — звичайна людина». Натомість з кожною його новою оповіддю моя повага зростає.
Не кожен українець може похизуватися такою добіркою книг…
Проукраїнська позиція пана Реклебе — це не лише яскрава зовнішня форма, це ще й виважене внутрішнє переконання. В його помешканні вас здивує ціла стіна патріотичних інсталяцій, присвячених українським воїнам, видатним особистостям та історії України. Та по-справжньому вразить добірка книг і фільмів на українську тематику:
К. Айгендорф «Війна Путіна. Як люди в Україні борються за нашу свободу» Д. Шульц «Я більше не чую сирен. Війна та будні в Україні»
Д-р В. Кличко, Т. Кіль «Вкрадені життя. Викрадені діти України»,
Ш. Добберт «Розуміти Україну. Історія, політика та боротьба за свободу» Фотоальбом «УКРАЇНА. Наша Батьківщина без війни».
Так само вражає добірка художніх та документальних фільмів: «Довбуш», «Голодомор», «Майдан», «Буча» та інші. Тож не дивно, що пан Реклебе став невідʼємною частиною української громади в Магдебурзі і вважає себе українцем по духу.
«На цьому шляху мене підтримала мама, а нових друзів я знайшов серед українців»
Пані Урсула Гессе поділяє погляди сина. Вона й розповіла Юргену про те, що її батьки, його дідусь і бабуся, у часи Другої світової війни також вимушено мігрували з Польщі до Німеччини. І в цьому контексті він почав більше думати про вимушену воєнну міграцію українців.
Колишні друзі не зовсім розуміють таке зацікавлення пана Юргена Україною, але нових друзів він знайшов у колі українських патріотів: серед членів Українсько-німецького товариства Саксонія-Ангальт, осередку культури, мистецтва й освіти «Берегиня», прихожан Української греко-католицької церкви Василія Великого в Магдебурзі.
«Мою глибоку повагу викликає хоча б той факт, що з першого року війни і до сьогодні невідступно двічі на тиждень, що є дуже нелегко після робочого дня, українці збираються і плетуть сітки, — каже пан Реклебе. — Я захоплююся такими рисами українців як хоробрість, сила духу і наполегливість у досягненні своєї мети».
На всіх проукраїнських мітингах, культурних подіях Юрген Реклебе разом з українською громадою. Крім всього іншого до відправки допомоги українським воїнам він додає також власноруч написані українською мовою листівки та плакати зі словами, що надихають.
Український шлях до Бога
Пан Реклебе народився у Східній Німеччині. Його дитинство і юність минули в тій частині країни, яка зазнала впливу радянської пропаганди — Німецькій Демократичній Республіці. Це позначилося і на його духовному шляху.
«Я не був охрещений в дитинстві, — каже чоловік, — але оскільки українська патріотична спільнота гуртується навколо Української греко-католицької церкви міста Магдебург, я все частіше почав заходити до храму. Там і викристалізувалося це бажання — впорядкувати своє духовне життя. Мене хрестив священник греко-католицької церкви о. Андрій Кадлубіцький. Ця подія принесла особливе уморитворення у моє життя».
«Дружні стосунки між країнами зміцнюють особисті історії людей»
Пан Реклебе вважає, що гучніше за всі офіційні заяви та політичні гасла промовляють особисті історії українців.
«В самому лише Магдебурзі в українській спільноті багато таких людей, чию історію варто розповісти німцям, — вважає пан Юрген. — Варто, бо такі історії не залишають місця для спекуляцій російським пропагандистам, мовляв, українці приїхали до Німеччини за кращим життям. Натомість постає правда без прикрас: українці приїхали, рятуючись від війни, яку розпочали не вони».
Особиста історія пана Юргена Реклебе теж дуже світла і зміцнює дружні стосунки і культурні звʼязки між Україною та Німеччиною. Чого вартий лише той факт, що він подарував для ЗСУ одну із найцінніших родинних реліквій — акордеон свого дідуся. Тепер інструмент зміцнює дух бійців ЗСУ — промовисто закликає перемогу грою оркестру Академії сухопутних військ у Львові. Пан Реклебе не грав особисто на інструменті, тож трепетно передав його в надійні руки.
Натомість він чудово виконує твори на губній гармоніці. Гімн України, виконаний в храмі на цьому традиційному німецькому музичному інструменті, викликав захоплені аплодисменти всієї громади! Дякуємо пану Юргену Реклебе за таку, по-справжньому дієву, підтримку України. Вона мотивує і надихає до боротьби і перемоги.
Олена Рєпіна