Військовослужбовець ЗСУ Сергій Грицаков після поранення перейшов у роту охорони ТЦК. З перших днів повномасштабної війни він добровольцем служив у 54-тій окремій механізованій бригаді артилеристом.
“Я думав тільки про роботу. Я не думав про те, що може прилетіти. Тому що, якщо думаєш, то починаєш панікувати А паніка там зайва. Коли людина впадає в паніку, то вона потім починає таке виробляти…”, — розповів чоловік “Суспільному”.
Військовослужбовець провів на фронті два роки – воював у Мар’їнці та Бахмуті. Після поранення Сергій тричі потрапляв до шпиталю, однак після реабілітації знову повертався у зону бойових дій.
“Якби я поїхав звідти, а як кожний поїде, то хто буде там захищати країну? Розумієш, що треба робити роботу. За тебе її ніхто не зробить. Людей, як правило, не вистачає. Немає ким підмінити. Два роки сидиш без відпустки, без нічого. Бувало приїдеш, пів години подрімав і знову їдеш. Тільки приїхав — знову їхати. Не завжди так, звичайно. Але було так, як от тебе завели і ти отак. Хлопці у паніку впадають. Важко з цим жити. Я думав тільки про роботу. Тому що, якщо я вчасно не підвезу хлопцям БК чи поїсти, то хтось постраждає, скажімо так. Я старшим машини був по координатах. Координував водія, куди йому їхати”, — розповів захисник.
З кожним днем його самопочуття ставало все гіршим і згодом ВЛК визнала його обмежено придатним.
“Чоловіки повинні розуміти, що вони чоловіки, в кінцевому випадку. І я не прошу, щоб вони там за депутатів воювали. Але є родина вдома. Сім’ю хто буде відстоювати? Чи треба почекати, поки агресор прийде до них додому”, — обурюється Сергій.
Війна в Україні – історії поранених бійців, які пішли у ТЦК
Як відомо, серед працівників ТЦК багато військовослужбовців, які вже побували на фронті й були переведені. Вони розповіли, як люди реагують на їхню роботу. Часом захисники чують багато неприємних речей від цивільних.
“Був випадок, коли ми підійшли до чоловіка для оповіщення, представились. Він нам каже: чого ви тут, чого ви не воюєте. Ми йому пояснили, що ми — військовослужбовці, які повернулися після поранення. Він каже: а чому ви повернулися, ідіть назад, я не піду”, — згадує Влад “Джокер”.
Як писав УНІАН, навіть в самих ТЦК соромляться своєї роботи.
“Щодо ТЦК, то в мене самого було неоднозначне ставлення до його військовослужбовців. Мовляв, ходять, повістки роздають, а самі ніде не воювали. Навіть коли перший раз їхав на службу в маршрутці, то зняв шеврони, бо не хотів, щоб люди на мене скоса дивилися”, – згадує 29-річний Ігор Дьяченко, який отримав поранення під Бахмутом і тепер працює у Миколаївському ТЦК.
Водночас командир одного з відділень Третьої штурмової бригади Сергій Тягій з позивним “Рембо” переживає, аби після військово-лікарської комісії його не відправили служити у частини забезпечення або в ТЦК. За його словами, він краще повернеться на фронт.
