На в’їзді — посічена стела національного парку “Святі Гори” та напис: “Еталон поєднання природи та культури”. Раніше тут зупинялися всі: гості, туристи, паломники. Кожен хотів зробити “те саме фото з відпустки”. Сюди їхали сховатися від заводської кіптяви Донеччини та Луганщини, дихати хвоєю і слухати тишу, якої немає у великих містах. Тепер на в’їзді порожньо, а колись галасливі маршрути стоять безлюдними.
Вчасні Новини пропонують подивитися фоторепортаж із сьогоднішнього Святогір’я.
Озеро Бездонне та легенда про хитрих ченців
Сьогодні на озері Бездонному лише пернаті відвідувачі. Колись люди вірили, що вода тут свята: вона лікує і повертає рівновагу. Саме за цим відчуттям сюди їхали з усієї України.
Навколо озера ходить чимало легенд. Одна з них каже, що Бездонне було священним місцем для паломників. Люди кидали у воду мідні та срібні монети як дари. Монастирські ченці, знаючи про це, непомітно опускали у воду мішковину, щоб зібрати підношення. Якось один селянин вирішив перевірити, що ж там на дні, і спробував дістати скарби. Проте, кілька разів пірнувши, він не знайшов нічого. Здивований чоловік вигукнув: “Наче в безодню кануло!” Відтоді озеро й назвали Бездонним.
Навіть під час війни за цим куточком намагалися доглядати. Торік, 30 березня, працівники парку висадили у рекреаційному пункті “Озеро Бездонне” 40 кущів вічнозеленого самшиту. Маленькі кущі вишикувалися вздовж доріжки з пеньків, що веде до води.
Тепер над плесом висить самотня годівничка, а вода здригається лише від вибухів. Хоча качкам байдуже — вони, як і раніше, пливуть своїм маршрутом.
Екостежка до велетня Патріарха
Шлях до головної легенди заповідника починається зі знайомої багатьом екостежки. Раніше тут щодня проходили десятки, а в літні місяці — сотні людей. Сьогодні кам’яні плити поступово захоплює трава. Вздовж них розливаються диким цвітом кущі, які більше ніхто не підрізає, та й плити під ногами потроху кришаться.
Стежка веде вглиб лісу, де серед монастирів і печер заховалася головна цікавинка — Дуб-Патріарх. Йому понад 640 років — це найстаріше дерево Донеччини. Коли дивишся вгору, на його верхівку, здається, що він пробиває небо: близько 30 метрів заввишки — це трохи більше за дев’ятиповерховий будинок. Стовбур такий масивний, що його не обхопити навіть гуртом.
Раніше тут завжди були люди: торкалися кори, загадували бажання, просто мовчали поруч. Зараз — порожнеча. Дуб-Патріарх бачив імперії та війни, а тепер просто стоїть серед тиші природи та “слухає” звуки війни у цьому пошматованому світі.
Магнолії поза графіком війни
Тим часом на території Святогірської Лаври розквітли магнолії. Величезні білі квіти, майже з долоню, розкриваються та дарують можливість усім, хто їх бачить, помилуватися своєю ніжністю. Весні байдуже до обстрілів — поряд із магноліями жовтіють кульбаби, а ліс стає густим і зеленим. Природа не чекає на безпеку.
Святогірськ: відлуння мирного життя
У самому Святогірську та на території лаври все ще залишаються близько 500 людей. Вони навчилися жити під обстрілами, без газу та питної води, а кілька вулиць — без світла, яке не планують відновлювати.
