Мешканка Краматорська Олена Болгова десятиліттями працювала в лабораторіях промислових гігантів. Сьогодні ж вона опанувала та продовжує вдосконалювати складну техніку виготовлення реалістичних квітів із зефіру. Попри близькість фронту та постійні обстріли, жінка перетворила нове захоплення на основну справу життя, поєднуючи кондитерське мистецтво з волонтерством та турботою про тварин.
Журналісти Вчасних Новин поспілкувалися з Оленою про те, як лабораторний досвід допомагає створювати їстівну флористику, чому відповідальність за покинутих тварин сильніша за страх перед обстрілами та як її кондитерська справа стала точкою опори в місті, що живе під звуки канонади.
Лабораторний гарт: де якість не обговорюється
Усе доросле життя Олени до 2022 року було пов’язане з місцями роботи, де помилки неприпустимі. Цементний завод, шиферний завод, випробувальні лабораторії — середовище, де якість перевіряється за суворими стандартами. Саме там сформувалося її кредо: якщо робити, то бездоганно.
Проте сувора й максимально точна професія ніколи не заважала її потягу до краси. Ще до початку великої війни Олена шукала себе у творчості — вона виготовляла декоративні світильники з ізолону. Це були масивні торшери у вигляді квітів, де кожна пелюстка вирізалася та формувалася вручну.
“Це була дуже кропітка робота, бо потрібно було зробити кожен листик окремо, потім зібрати до купи, створити світильник чи торшер. Мені було це цікаво, але з часом я відчула, що “перегоріла”, — згадує вона.
Так на зміну величезним штучним квітам прийшли тендітні й солодкі, де лабораторний досвід став несподіваним фундаментом.
Азарт дослідника та ідеальна формула десерту
Шлях до зефіру почався випадково у 2023 році. Побачивши в інтернеті фото реалістичних квітів, Олена спершу не повірила, що вони їстівні. Увімкнувся азарт дослідника. Почалося довге навчання, закупівля обладнання та нескінченні експерименти на власній кухні. Для людини, яка звикла до точних хімічних показників, перехід у світ десертів спочатку був як зміною об’єкта дослідження, так і бажанням спробувати щось нове та красиве.
Олена переконана, що у зефірній флористиці, як і в аналізі міцності бетону, важлива кожна дрібниця — від температури сиропу до сили збивання білка. Майстриня використовує лише натуральні інгредієнти та харчові барвники. Вона настільки впевнена у якості, що спокійно дає ці ласощі своєму дворічному онуку. Навіть у прифронтовому місті вона знаходить можливість замовляти все необхідне через інтернет, аби не знижувати планку.
“Я все життя працювала на заводах, у лабораторіях, знаю, що таке стандарт і як має бути зроблено правильно. Тому зараз, коли я створюю квіти, просто не можу дозволити собі зробити абияк. Це вже в голові: результат має бути ідеальним”, — розповідає Олена.
“Сарафанне радіо” та замовлення для Європи
Перший виріб — невеликий кошик — вона зробила для себе. Але коли його випадково побачив і одразу купив знайомий сина,
“Я навіть не думала, що це може стати заробітком, що можна буде створювати ці букети чи коробки на замовлення й жити за ці кошти. Зробила перший букет і милувалася на кухні. Аж тут прийшов син разом зі своїм другом і той одразу запропонував купити. Здивувалася? Так. Але саме це наштовхнуло на думку, що треба продовжувати навчатися, вдосконалювати техніку, експериментувати та продовжувати”, — згадує майстриня.
У Краматорську, де війна, на жаль, вже стала частиною побуту, особиста довіра важить більше за рекламу. Олена бачила, що її праця потрібна людям навіть у прифронтовому місті, адже вже запрацювало “сарафанне радіо” та пішли індивідуальні замовлення. Згодом почала ділитися фотографіями своїх робіт у місцевих чатах для мешканців міста. Відгук був миттєвим. Люди, які залишилися вдома, і ті, хто виїхав, але хоче привітати рідних у Краматорську, стали її постійними клієнтами, й кожен такий букет Олена створює, враховуючи побажання людей.
“Людина дзвонить, і ми обговорюємо все: які квіти вона любить, який має бути настрій. Нещодавно замовили поєднання синіх, фіолетових та жовтих тюльпанів. Спершу здавалося, що вони не “зійдуться”, але результат вийшов надзвичайно гарним”, — ділиться майстриня*.
Наразі її солодкі композиції — троянди, півонії, хризантеми та бузок — уже подорожували до Польщі, Німеччини та Туреччини як “привіт з дому” для українців.
Між обстрілами та турботою: випробування на вірність
Наразі Олена залишається у Краматорську. Війна для неї триває вже 12 років, і вона пам’ятає 2014-й, коли доводилося повертатися з роботи під гуркіт ворожої техніки Саме тоді в її житті з’явився собака, з яким тепер планує виїжджати.
“Цього пітбуля нам залишила дівчина у 2014 році. Вони тікали в Маріуполь, вона була на восьмому місяці вагітності. Їм сказали, що в поїзд із тваринами не можна, і вона попросила нас забрати його або “доведеться просто випустити його за рогом”, — згадує Олена.
Жінка не змогла допустити, щоб трирічний домашній пес опинився на вулиці, і забрала його собі. Тоді вона ще сподівалася, що все швидко минеться.
У 2022-му Олена виїжджала до Вінниччини, але за два місяці повернулася. Сьогодні у неї дві собаки, а той самий пітбуль — уже старий пес, чия психіка не витримала років канонади. У нього почалися панічні атаки: від вибухів він починає панікувати й вибивати двері, навіть якщо “прильоти” не зовсім поруч. Ветеринари розводять руками: це глибока психологічна травма, яку не вилікувати під звуки обстрілів.
Попри те, що зефірною флористикою можна займатися будь-де, Олена до останнього залишається в рідному місті. Проте, оскільки фронт невблаганно сунеться ближче, жінка вже починає придивлятися до варіантів евакуації. Її головна умова залишається незмінною: вона шукає будинок у селі, де буде простір для її великих собак (алабая та пітбуля) і місце, де вона зможе продовжувати створювати свої солодкі квіти. Олена не планує залишати Краматорськ назавжди, але розуміє, що має захистити тих, хто повністю від неї залежить.