25-річна переселенка з Краматорська Софія Грач після евакуації та місяців життя на валізах зуміла запустити у Дніпрі власну справу, яка об’єднала українців навколо спогадів про рідні домівки. Разом із чоловіком дівчина виготовляє реалістичні свічки-десерти, а також створила особливу лінійку, присвячену містам Донбасу та іншим куточкам України. Унікальність виробів полягає в тому, що Софія залучає самих переселенців до створення дизайну: вони діляться своїми емоціями, обирають індивідуальні аромати дому, а майстриня вручну відтворює у воску знайомі символи — від краматорських териконів до соляних шахт Соледара.
Журналістка Вчасних Новин поспілкувалися з переселенкою про її переїзд, перші кроки у бізнесі та створення унікальної колекції свічок, що об’єднує земляків.
Одна валіза та втручання долі, що випередила снаряд
До початку повномасштабної війни Софія Грач (дівоче прізвище — Корепанова) жила у Краматорську на Донеччині. Дівчина працювала офіціанткою, щиро любила свою роботу за можливість постійного спілкування та до останнього відмовлялася вірити у можливість великої війни.
“Як зараз пам’ятаю, я сиділа на роботі і мене запитують: “Соня, ти віриш, що війна буде?” Я кажу: “Що ви за дурниці говорите? Яка війна? XXI століття, яка війна? Про що взагалі йдеться?”” — ділиться Софія.
Ніч на 24 лютого 2022 року змінила все. Проте дівчина залишалася вдома ще два місяці, і це був період суцільного морального та емоційного напруження. Через постійну тривогу вона не могла спати у ліжку й облаштувала собі місце в коридорі, бо щоразу, засинаючи, розуміла, що може більше не прокинутися.
Батьки дівчини навідріз відмовилися залишати домівку, тому Софії довелося ухвалювати найскладніше рішення самостійно. Коли почалися важкі бої за Ізюм, страх опинитися в пастці змусив її діяти та шукати прихисток. Вже у квітні 2022 року знайомий волонтер написав, що в Ужгороді є вільне місце в шелтері, і Софія зібрала одну валізу та поїхала в невідомість.
За кілька днів після евакуації вона дізналася, що росіяни завдали кривавого удару по краматорському залізничному вокзалу, а один із чергових снарядів прилетів прямо біля її будинку.
“У моїй кімнаті винесло вікна, і осколки були прямо в стінах, посічено було все, у тому числі ліжко, де я завжди спала. Тобто я чудово розумію, що якби залишилася, то… Знаєте, ніби доля така, що саме в цей момент я все ж таки зважилася та поїхала”, — каже дівчина.
Від хостелів та зневіри до кохання та весілля
Почалися місяці поневірянь та евакуації. В Ужгороді Софії допомогли з роботою, але через побутову суперечку їй довелося піти з першого житла. Вона мешкала в хостелі, згодом переїхала до Києва, де знову змінювала адреси. Однак головною проблемою цього періоду була відсутність дому — не фізичного, а самого відчуття безпеки та стабільності. Дівчина згадує, що тривалий час перебувала у підвішеному стані.
“Дуже багато змінила місць проживання, не було почуття дому, живеш ніби “на валізах”. Я навіть особливо і не розбирала ніколи ту валізу, бо не полишала думка, що ось зараз-зараз ти поїдеш кудись знову. Напевно, тільки зараз я якось обжилася”, — каже Софія.
Саме в Києві через додаток для знайомств дівчина зустріла свого майбутнього чоловіка. Він був родом із Дніпра, і спочатку пара планувала з’їздити туди лише на кілька місяців, а потім повернутися до столиці. Проте вони так і залишилися в місті на Дніпрі, де невдовзі офіційно одружилися, а згодом започаткували власну справу з виготовлення свічок.
Перші кроки у бізнесі та передноворічний виклик
Ідея зайнятися свічковарінням належала чоловікові Софії, який запропонував робити свічки у вигляді реалістичних десертів. Він повністю взяв на себе фінансову частину, бухгалтерію та організаційні питання, тоді як дівчина відповідає за виробництво, креатив і просування.
Їхній перший великий продаж стався раптово, коли виробництво ще навіть не встигло повноцінно запуститися. Перед Новим роком чоловік зміг домовитися з компанією, яка шукала наповнення для святкових корпоративних боксів, і пара отримала замовлення одразу на 150 свічок. Софія на той момент ще працювала офіціанткою, тому перший бізнес-досвід дався їй крізь шалену втому.
“У мене все було заставлено, панувала передноворічна метушня. Вдень я працювала, по ночах варила свічки, спала по дві години — і знову на роботу. Після цього замовлення вирішила звільнятися, щоб повністю присвятити себе власному бізнесу. Розумієш, що все життя офіціанткою не працюватимеш, а хочеться мати щось своє. Бізнес — як дитина: спочатку ставиш на ноги, вчиш ходити, вкладаєш сили та гроші, а потім усе працює як годинник”, — розповідає дівчина.
Софія не проходила жодних платних курсів і всього навчалася самостійно методом спроб і помилок, адже професійні майстри рідко діляться секретами технології. Зараз вона щоранку о 9:00 виходить у прямі ефіри в TikTok, де спілкується з людьми та паралельно виготовляє свічки під замовлення. Її трансляції стали настільки інформативними, що одного разу підписниця, яка паралельно купила професійний курс за 6000 гривень, зізналася Софії: “Я нічого не зрозуміла з того курсу. Більше знань почерпнула з твоїх прямих ефірів, ніж з її навчання”.
Як випадкова помилка створила колекцію про Донбас
Окремим напрямком для бренду стала лінійка “міських свічок”, яка народилася випадково після того, як Софії привезли нові скляні стакани з тропічним дизайном. Саме такі склянки колись використовувалися у відомому краматорському кафе “Ria Pizza”, яке пізніше знищив російський ракетний удар. Софія хотіла зберегти не лише спогад про зруйноване місце, а й атмосферу гарних часів та мирного життя, тому спробувала зробити щось незвичайне. Вона експериментувала з кольорами та намагалася додати яскравості, але результат вийшов зовсім не таким, як очікувалося.
“Я зняла відео, показала й пожартувала, що треба створити лімітовану свічку для краматорців і назвати її “Болото в парку Ювілейному”. Однак відео залетіло, і в мене почали купувати ці свічки”, — розповідає Софія.
Після цього підписники почали масово просити створити свічку “Донбас”. Разом із троюрідною сестрою, яка мешкає в Нідерландах, Софія розробила концепцію, що миттєво відгукнулася тисячам переселенців.
“Я виклала цю свічку в TikTok, розповіла, що нижній шар — це вугілля, середній — терикон, верхній — наш донбаський захід сонця. Відео набрало 80 тисяч переглядів, і так пішли замовлення”, — каже вона.
Згодом з’явилася друга варіація свічки “Донбас”, куди майстриня заклала символічную крейду Донецької області: Білокузьминівські скелі, Крейдяні гори, Святогірськ та білі соляні шахти Соледара, а верхній блакитний шар символізує Сіверський Донець, Щурове та Блакитні озера. Слідом люди почали просити свічки інших міст. Особливе місце посідає свічка “Святогірськ”, адже батько Софії 15 років працював там і буквально займався реставрацією та збереженням унікальних крейдяних гір від руйнування: “А зараз я закарбовую ці спогади у воску, ніби зберігаю їх”.
Софія принципово відмовилася просто шукати інформацію в гуглі — вона створює кожну свічку виключно разом із майбутніми власниками, спираючись на їхні емоції.
“Якщо я буду створювати ці свічки самостійно, без людей, які там жили, в них не буде душі. Тому створюю все за їхніми асоціаціями. Наприклад, у мене є свічка Слов’янськ, що славиться керамікою. Я вручну зліпила з воску елемент у вигляді глиняного глечика, додала нижній білий шар — солоні озера Славкурорту, а верх зробила блакитним, як водойма”, — пояснює Софія.
Також майстриня створила лімітовану колекцію з 10 свічок, присвячену знаменитій стоянці динозаврів на трасі Донецьк — Костянтинівка поблизу Клебан-Бика, яка зараз повністю знищена війною. Софія зробила її не чорною чи стриманою, а яскравою десертною.
“У багатьох зараз асоціація з Донбасом — це руйнування та біль. А я хотіла хоча б кілька свічок зробити яскравими, щоб залишити й такі спогади. Та й взагалі, я кожні пів року їздила до батьків. Аж до цієї весни, коли вже занадто страшно стало. Тобто я вже більше року не була вдома, і ця туга за домом підштовхнула мене перетворювати біль на памʼять, до якої можно доторкнутись. І тепер, відчуваючи вдячність людей, читаючи їх історії, я відчуваю, що знайшла своє місце і свою місію”, — каже майстриня.
Свічки з ароматом дому та підтримка захисників
Дівчина детально продумує концепцію, робить візуальну генерацію, і після коригувань клієнта береться за роботу. Ба більше, навіть аромат кожної свічки замовник обирає сам.
“У мене багато хто запитував: “Який у цієї свічки запах?” А я кажу: “Для всіх дім пахне по-різному”. Як я можу брати таку відповідальність на себе? Люди замовляють це з пам’яттю про дім, щоб воно їм нагадувало. Для мене дім пахне хлібом, наприклад. А для іншого — інакше. Тому кожен обирає свій запах дому”, — каже Софія.
Свічки Софії вже подорожують світом — їх забирають із собою або передають перевізниками у Нідерланди, Австрію, Іспанію, Чехію та Польщу. До всіх виробів безкоштовно додається святкове подарункове упакування, а доставка працює по всій Україні.
Попри те, що персоналізовані свічки міст потребують окремих прорахунків, на весь свій постійний каталог десертних свічок Софія запровадила велику знижку.
“У нас, до речі, для військових та їхніх родин знижки 30% на весь асортимент десертних свічок. На свічки міст це не розповсюджується, оскільки це повністю персоналізована історія”, — зазначає вона.
Ця повага до захисників для Софії є природною, адже на початку повномасштабного вторгнення, ще перебуваючи під обстрілами у Краматорську, вони з подругою не сиділи склавши руки. Дівчата активно волонтерили — знаходили тканини, самотужно шили одяг для українських військових на передову, а також збирали та передавали через інших волонтерів власні цивільні речі для людей, які втратили все через бойові дії. Сьогодні Софія продовжує свою місію підтримки, але вже через світло воску та аромати рідного дому, які допомагають тисячам переселенців знову відчути свої коріння