П’яте липня 2014 року стало одним із найважливіших днів в історії Донеччини. Українські військові звільнили Слов’янськ, Краматорськ, Дружківку та Костянтинівку, повернувши містам українські прапори. Але цього ж дня колони бойовиків відступили до Донецька, який на довгі роки став головним осередком окупації. Відтоді жителі Донеччини по-різному сприймають цю дату. Для одних вона стала днем звільнення, для інших — днем, коли війна прийшла до їхнього міста й розділила життя на “до” і “після”.
Навесні 2014 року Слов’янськ став одним із перших міст, захоплених проросійськими бойовиками. Саме тут розпочалися події, які згодом визначили перебіг війни на Донеччині. Майже три місяці місто залишалося під окупацією. Українські військові поступово брали під контроль населені пункти навколо нього, перекривали шляхи постачання та стискали кільце.
У ніч із 4 на 5 липня бойовики на чолі з Ігорем Гіркіним (Стрєлковим) залишили Слов’янськ і вже вранці українські військові увійшли до міста, а над будівлею міської ради знову замайорів державний прапор. Того ж дня були звільнені Краматорськ, Дружківка та Костянтинівка. Для людей, які майже три місяці жили в окупації, це означало повернення української влади, відновлення роботи державних установ і надію, що незабаром буде звільнена вся область.
Однак відступ бойовиків зі Слов’янська не означав завершення війни. Перемістившись до Донецька, вони закріпилися в обласному центрі й зосередили свої основні сили. Для жителів Донецька, Макіївки, Горлівки, Єнакієвого, Харцизька та інших міст почався інший відлік часу — роки життя в окупації або вимушеної евакуації.
Для Слов’янська і Краматорська 5 липня стало початком нового етапу. Сюди переїхали обласні органи влади, державні установи, міжнародні організації, громадські ініціативи. Слов’янськ і Краматорськ стали центрами життя підконтрольної Україні частини Донеччини та прийняли тисячі людей, які були змушені залишити свої домівки через війну та окупацію.
“Я пам’ятаю 5 липня 2015 року, коли стояла на площі серед величезної кількості людей, які святкували річницю звільнення, і раділа разом із ними. На сцені співав якийсь ансамбль, всі посміхалися й вітали одне одного. Аж раптом підійшла якась жінка і запитала, чи може якось допомогти. Я здивувалася, а вона сказала: “Я перепрошую, просто вже кілька хвилин дивлюсь на вас і бачу вашу посмішку та сльози. Подумала, що…”. Тоді подивилася на неї, потім на свого 6-річного сина і відповіла: “Все добре. Просто ми з Макіївки”, та витерла сльози”, — згадує головна редакторка Вчасних Новин Ірина Міщенко.
Повномасштабна агресія росії у 2022 році змінила життя всієї країни. Щоденні ракетні удари, зруйновані міста й села, мільйони людей, які були змушені залишити свої домівки, тисячі загиблих і поранених стали реальністю для всієї України. Але для Донеччини ця війна почалася не у 2022 році. Вона триває з весни 2014-го. Саме тому річниця звільнення Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки — це не лише спогад про успішну військову операцію, а й нагадування про те, що боротьба за область триває вже дванадцять років. А 5 липня — дата, яка і сьогодні об’єднує різні спогади, але одну спільну надію — побачити всю Донеччину вільною.