Днями в Малі оголосили, що розривають дипвідносини з Україною через нібито підтримку тероризму в Африці. В опублікованій ними заяві повторювалися наративи російської пропаганди про “злочинну та неонацистську владу”, яка є “союзником міжнародного тероризму”. Згодом і Нігер заявив, що розриває дипломатичні відносини з Україною. Там попередили, що рішення про припинення відносин набирає чинності негайно. Проте, Нігер просто пішов слідом за Малі.
Немає ніяких фактів, які б говорили про втручання українців в ту боротьбу, яка триває в Нігері проти хунти. Відносно недавно українці надавали допомогу центральному уряду в Судані, але це був легітимний уряд, тому тут немає підстав для звинувачень України. Щодо Малі – ситуація неоднозначна. Маємо розуміти, що там при владі перебуває “військова хунта” (давайте говорити прямо), тобто диктаторський режим, який за допомогою ПВК “Вагнер” фактично здійснює справді дуже багато кривавих злочинів проти туарегів. Ба більше, якраз ПВК “Вагнер”, нарощуючи свій вплив в Малі, в Нігері скористалися тим, що після заколотів французькі війська, які там перебували, які боролися з ісламістами та допомагали центральним урядам, були виведені на вимогу цих урядів (натомість, вони покликали “вагнерівців”).
Наскільки можна зрозуміти з тих повідомлень, які були, в тому числі і від представника Головного управління розвідки Міноборони Андрія Юсова (що ми надавали деяку розвідувальну інформацію для туарегів, оскільки вони воюють з “вагнерівцями”), проблема виникла тому, що під час операції, яку здійснювали туареги (це не українці її здійснювали), було вбито представників регулярної армії Малі.
Як би до цього режиму ми не ставилися, для нас висновок, по-перше, полягає в наступному – іноді краще промовчати. По-друге, потрібно діяти узгоджено, щоб не було так, коли ГУР говорить одне, а МЗС – інше. Простими словами, трагедії тут немає. Ми можемо переслідувати та завдавати ударів по “Вагнеру”, але варто враховувати, коли публічність потрібна і коли – недоречна…
З точки зору якогось практичного впливу, цей розрив дипвідносин з Україною не матиме якихось особливих наслідків (причому, це стосується і Малі, і Нігеру). Однак це, безумовно, буде використано російською пропагандою проти України. Можна навіть сказати, що вже використовується. Головна теза пропаганди в тому, що Україна втручається в ці конфлікти. Можливі і такі версії: що Україна, мовляв, діє в інтересах Заходу, діє проти “легітимних” урядів, хоча ці уряди – військові диктатури.
Ми маємо це усвідомити, зрозуміти та зробити відповідні висновки на майбутнє. Тобто, якщо ми переслідуємо “вагнерівців” по світу, то це не означає, що деякі речі потрібно робити публічно. Моссад теж переслідує терористів, проте, не коментуючи деякі речі.
Але чи є взагалі в цій дипломатичній” історії “російський слід”? Безумовно. Малі, Нігер, Буркіна Фасо після тих військових заколотів, які відбулися, роблять спробу об’єднатися в конфедерацію, оголосили про це. І росіянам вдалося збільшити вплив на ці країни.
Якщо говорити про Глобальний південь – про Латинську Америку, про Азію – я не бачу підстав, щоб ця ситуація якимось чином суттєво вплинула на позицію цих країн щодо війни проти України. Це стосується і низки африканських країн, Близького Сходу, які знають, що несе з собою ПВК “Вагнер” – всю ту кров важко не помічати. Тому не думаю, що в цьому плані варто чекати якоїсь додаткової антиукраїнської хвилі.
Олексій Гарань, професор НаУКМА, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва
