Просто уявіть, що замість спротиву ми могли б отримати білоруський варіант і жодного шансу вирватись
Терпіння ніколи не було нашою сильною стороною. Скоріше впертість і затятість.
Але інтуїтивно ми майже завжди обирали правильний напрямок, навіть коли помилялись. Такі дивні наслідки колективної унікальності)))
Уявляєте скільки мільярдів в нас вбухали москалі, щоб підкорити без зброї, бо війна дуже дороге “задоволення”?
Але до 2010 в них не сильно виходило. Хоча економічно нас практично скупили. Знищили майже весь військовий потенціал (передали, продали, підірвали). Зруйнували купу виробництва. Упц мп засмітило мізки і душі. А ми все не кидались в “братні обійми”…
Яник прискорив війну. Він запустив процес своєю тупістю і не дотягнув до виборів 2015. Де такий собі умовний новинський мав перемогти і все. Ми знову “в сім’ї”.
Просто уявіть, що замість спротиву, навіть такого кривавого, як зараз, ми могли б отримати білоруський варіант і жодного шансу вирватись. І повірте, смертей було б набагато більше, плюс депортації мільйонів, плюс…
Ну ми це все проходили з 1921, нема чого повторювати…
В 2014 ми встояли попри всі закони фізики.
В 2019 українці знову зробили дивний вибір. І три роки обрані доводили світу теорії “миру в очах”, дружби і жвачки з тими, хто нас вбиває століттями. Мирні і пухнасті.
Хтось пропустив всі уроки історії в школах, або просто тупі ідіоти, якщо щиро вважають, що зможуть “пропетляти” з руснею.
При цьому “радикали” не робили “переворот”, не було збройних заворушень і бунтів. Хоча придушити пару десятків падл було потрібно. Але це був би привід. Поганий.
Тому коли в 2022 х#йло не витримав і вирішив прискорити процес поглинання, світу не було потрібно доводити, хто тут жертва. Три роки фактичної демілітаризації бачили всі…
В 2022 знову фантастика, “попри всі закони фізики і хімії”. І вже три роки пережовуємо москалів, як бургер. І паралельно виховуємо тих, кого обрали “втомлені від війни”, саме для ведення війни. Виховуємо для спротиву. Знову. Бо, хто забув, до “армія, мова, віра” теж був довгий і важкий шлях виховання.
І мені здається, що нам це вдається. На марші, виправляючи посилки, продовжуючи реформи, борючись з гнидами (куди ж без них).
Джерело: Кураторка музею ЗСУ, громадська діячка, волонтерка, архітекторка та фотокор Олена Іванова