Тривалий час становище на Донбасі цілком доречно характеризувалося як «важке, але контрольоване». Проте тепер воно з під контролю вийшло. Наразі виглядає, що наш фронт на Донбасі рухнув.
«Ситуація вийшла з-під контролю командування, і здається, що наш фронт на Донбасі рухнув», — заявив офіцер бригади НГУ “Азов” Роман Пономаренко
Він зазначив, що оборона ЗСУ дезорганізована, війська втомлені та ослаблені, а багато підрозділів — деморалізовані. Поповнення, яке надходить, здебільшого бусіфіковане, і не лише не допомагає, а навпаки, ускладнює бойову роботу частин.
Про аналіз стану справ на сході України розповів офіцер бригади НГУ “Азов” Роман Пономаренко
Про втрату контролю над ситуацією на Донбасі:
Тривалий час становище на Донбасі цілком доречно характеризувалося як «важке, але контрольоване». Проте тепер воно з під контролю вийшло. Наразі виглядає, що наш фронт на Донбасі рухнув. Оборона ЗСУ дезорганізована, війська втомлені, ослаблені, а чимало підрозділів – деморалізовані. Поповнення, яке отримується, здебільшого бусифіковане, і не допомагає, а навпаки – ускладнює бойову роботу частин.
Про втому обох сторін, що не дає ворогу зайти далеко в глибину:
Росіяни тільки тому не прориваються глибоко, бо їхні війська так само виснажені, як і наші. Проте вони зберігають значну кількісну перевагу, і мають безмежні запаси боєприпасів. Тому їхній наступ триває, зупинити його ми наразі не можемо. І не операція ЗСУ на Курщині тому причиною.
Про пошук рішень на основі досвіду армій під час Другої світової:
Що робити? Є декілька сценаріїв. Попередній главком ЗСУ Залужний любив читати радянські військові підручники часів Другої світової поглиблюючи свої воєнні знання. Нинішньому нашому командуванню варто було б дослідити німецький досвід 1944 року, коли Вермахт постійно стикався з масштабними кризами на фронті, і умудрявся з них якось виходити. Зокрема, після розгрому групи армій «Центр» в Білорусі під час радянської операції «Багратіон». На жаль, проблема в тому, що вузькі воєнні рішення дають короткотривалий ефект, і тільки відтермінують загальну поразку, що і показала Друга світова.
Офіцер сумнівається, що кацапи швидко закінчаться навіть в такому темпі:
Поширені також сподівання, що росіяни все поставили на цей наступ, і в результаті у них закінчяться резерви. Втім про це ми чуємо вже 2 роки, але ті резерви щось все не закінчуються.
Підсумовуючи все вище написане, потрібно проводити зміни, поки не пізно. Зокрема варто було б запровадити більш ефективні заходи для покращення дисципліни у війську. Бо зараз вже становище на межі, а примусово мобілізоване поповнення його тільки поглиблює.
Чому солдати тікають з поля бою? На це є цілий комплекс причин:
1. Примусова мобілізація-бусифікація, і як наслідок, демотивація рекрута.
2. Неякісний базовий вишкіл в центрах підготовки. Здебільшого проводять його некомпетентні інструктори, переважно все робиться для галочки, кінцева якість здебільшого дуже низька. Атмосфера в таких центрах часто гнітюча.
3. Потрапляння в підрозділ. Тут як повезе. Якщо мобілізовані потраплять в частину з адекватними бойовими командирами, які турбуються про підлеглих, але підтримують дисципліну, то все у них вийде. Знаю не один подібний приклад. Проте нерідко підрозділ виявляється розхлябаним, а його командування – некомпетентним. Це природна ситуація для будь-якої війни, коли армія в рази розширюється і штатні посади треба кимось займати, тому дивляться не на компетенцію чи реальні заслуги, а на зірочки на погонах чи на особисті зв’язки. Тому побратимських стосунків в підрозділі не має, а морально-психологічне забезпечення – тільки на папері. Наслідки: негативний мікроклімат, зрадливі чутки, неформальні деструктивні лідери, вживання алкоголю та різних речовин.
4. Відсутність часу на нормальний вишкіл та злагодження в підрозділі. В нинішніх умовах для повноцінного формування стрілецького батальйону, за умови його повної комплектації та забезпечення потрібно мінімум вісім місяців. На жаль, такого часу зазвичай не має.
З цих чотирьох пунктів слідує, що мобілізовані бійці зазвичай ні морально, ні психологічно до участі в інтенсивних бойових діях не готові. Втім часто все одно потрапляють на фронт.
5. Тривале перебування на фронті неминуче відбивається на морально-психологічному стані будь-якого солдата, навіть мотивованого. Емоційне виснаження буває у всіх, і адекватні командири на це постійно зважають. А неадекватні ігнорують.
6. Некомпетентне командування, яке не реагує на зміни бойової обстановки та ігнорує потреби солдатів. Наслідком стають зайві втрати в людях, озброєнні і територіях.
7. Коли війська відступають, це неминуче негативно відбивається на їхньому моральному стані. Якщо підрозділ дисциплінований, злагоджений і в ньому є побратимство, то бійці виконують бойові задачі навіть попри загальний негативний настрій. Проте коли цього немає, то наслідками стає деморалізація, панічні чутки («все пропало!»), пасивність, масові відмови від виконання наказів, залишення позицій та дезертирство (на середину літа за офіційними даними у нас 63,2 тисячі дезертирів). У противника в такі моменти все рівно навпаки – попри шалені втрати, моральний дух більшості солдатів залишається достатньо високим. Бо вони наступають, і щодня захоплюють населені пункти чи кілька посадок. Кураж, так би мовити.
8. Ну і головне – в нашому суспільстві немає категоричного морального осуду ухилянтів, відказників та дезертирів.