Військовослужбовець, журналіст та учасник бойових дій Тарас Василенко із позивним “Кобзар” розповів про спробу отримати психологічну допомогу під час гострого кризового стану. За його словами, він зателефонував на кілька номерів, які державні установи та профільні організації вказують як лінії психологічної або кризової підтримки, однак не зміг поговорити з фахівцем.
Про це повідомляють Вчасні Новини з посиланням на допис Тараса Василенка у Facebook.
Він зазначив, що цього дня його стан погіршився настільки, що в певний момент він почав побоюватися за власну безпеку. Після цього чоловік вирішив не залишатися сам і почав шукати телефони психологічної підтримки.
Першим він набрав 0 800 100 102 — номер лінії Національної психологічної асоціації. Цей номер справді зазначений на сайті Міністерства охорони здоров’я України серед контактів психологічної підтримки. МОЗ вказує, що лінія працює щодня з 10:00 до 20:00.
За словами Василенка, під час його дзвінка номер був недоступний.
Після цього військовослужбовець зателефонував за коротким номером 5522 і обрав другу опцію. Мінветеранів вказує 5522 як номер гарячої лінії психологічної підтримки військових та їхніх близьких. За інформацією міністерства, для абонентів Київстар, Vodafone та lifecell дзвінки безкоштовні.
Василенко пише, що чекав на з’єднання близько семи хвилин, але відповіді не дочекався.
«Людина в гострому кризовому стані може не мати ваших клятих семи хвилин. Не тому, що вона дуже зайнята — вона вже насилу змусила себе набрати цей номер», — зазначив він.
Наступним був номер 0 800 33 20 29 — гаряча лінія Українського ветеранського фонду. МОЗ та Мінветеранів вказують його як номер лінії психологічної допомоги для ветеранів та членів їхніх родин. На сайті МОЗ зазначено, що лінія працює цілодобово, а Мінветеранів також повідомляє про цілодобову та безкоштовну роботу номера.
За словами Василенка, він також кілька хвилин очікував на з’єднання, однак відповіді не отримав.
Після цього військовослужбовець спробував зателефонувати за номером 7333 — Lifeline Ukraine. МОЗ включає 7333 до переліку номерів психологічної підтримки та називає його національною лінією з питань профілактики самогубств і підтримки психічного здоров’я.
Василенко додає, що під час дзвінка почув повідомлення про те, що абонент не перебуває в мережі.
Людина має почути людину, бо це може бути єдина спроба
Окремо Василенко звернув увагу на те, що людина в гострому кризовому стані може не мати ресурсу на тривале очікування відповіді. За його словами, військовим та ветеранам нерідко складно зробити перший крок і сказати, що їм потрібна допомога. Тому ситуація, коли людина нарешті телефонує, але не може швидко отримати відповідь, може стати причиною того, що вона більше не спробує звернутися.
«Коли людина нарешті переступає через сором, через оце паскудне внутрішнє “Я шо, слабак?!”, бере телефон і набирає номер, який їй сто разів рекламували як допомогу, вона має почути людину», — написав Василенко.
Він також розкритикував поширений образ військового як людини, яка завжди має залишатися сильною та витривалою.
«Але військові — це просто люди. Так, у багатьох межа витривалості відсунута дуже далеко — але вона все одно є. У кожного», — зазначив військовослужбовець.
Наразі в Україні є багато різноманітних фондів та організацій, які пропонують сервісні психологічні послуги військовим та ветеранам. Однак не всі вони можуть надати фахову допомогу людям, які дивилися смерті в очі, втрачали побратимів та пройшли пекло війни.
«Є ще загальні психологічні лінії, гуманітарні організації, та сама «Людина в біді», різні сервіси підтримки. І я зовсім не хочу їх знецінювати. Комусь вони справді можуть допомогти. Але коли тебе після війни накриває так, що ти починаєш боятися самого себе, порада правильно подихати, випити води чи зробити вправу на заземлення трохи запізнилася. Я все це знаю. Я знаю про дихання, режим, лікарів, таблетки, самоконтроль і всі ці кляті й у дев’яти випадках із десяти абсолютно порожні техніки», — додав Тарас Василенко.
У чому проблема та що треба виправити?
У МОЗ та Мінветеранів дійсно оприлюднюють перелік безкоштовних сервісів психологічної допомоги. Зокрема, на актуальній сторінці МОЗ вказані лінія Національної психологічної асоціації 0 800 100 102 та інші контакти психологічної підтримки. Мінветеранів окремо вказує номер 5522 для психологічної підтримки військових та їхніх близьких, а Український ветеранський фонд — 0 800 33 20 29.
Історія ветерана ставить питання не лише про кількість таких сервісів, а й про їхню фактичну доступність. Якщо номер заявлений як кризова лінія, то важливо знати, чи можна додзвонитися на нього саме тоді, коли людина перебуває у кризі, а не лише побачити його у переліку контактів.
Сам чоловік зазначив, що зрештою зміг стабілізувати свій стан і звернутися до близьких людей, яким може зателефонувати у складний момент. Водночас він наголосив, що така можливість є не у всіх.
«А якщо людині немає кому зателефонувати? Якщо вона живе сама, її родина далеко, і людина не хоче парити їм мозок? А якщо стосунки давно зруйновані? А якщо вона місяцями збиралася з духом, щоб уперше сказати комусь: “Я не витягую, порадьте бодай щось”?»
У разі безпосередньої загрози життю чи безпеці необхідно звертатися до екстрених служб. Водночас досвід ветерана порушує окреме питання: між моментом, коли людина усвідомлює, що втрачає контроль над своїм станом, і ситуацією, яка вже потребує екстреного втручання, має бути доступна кризова допомога, де можна швидко поговорити з фахівцем. Саме тому він звернувся до Міністерства охорони здоров’я та Мінветеранів з проханням перевіряти роботу гарячих ліній.
«Маю прохання на майбутнє: будь ласка, іноді самі набирайте ці номери. Перевіряйте, чи вони взагалі працюють, перевіряйте, скільки людина чекатиме, перевіряйте їх увечері, вночі, у вихідні. Бо кризова допомога, яка існує тільки у звітах/дашбордах на державних та грантових сайтах — це не допомога. І після сьогоднішнього досвіду в мене, чесно кажучи, виникло дуже просте бажання: більше ніколи ні до кого не звертатися”, — наголосив» Тарас Василенко.