Кров землі закипає. Що відбувається з цінами на нафту?

Торгівля нафтою з Європою приносить Росії щороку $75 млрд

Ціни на нафту зросли до найвищого рівня з 2014 року. 11 лютого на тлі побоювань щодо російського вторгнення в Україну, що може спричинити обмеження світових поставок нафти, зафіксовані чергові максимуми. Ф’ючерси на нафту Brent зросли до $94,44 за барель. Американська нафта West Texas Intermediate (WTI) подорожчала до $93,10 за барель.

За даними Investing, минулої п’ятниці ф’ючерси на нафту Brent з постачанням у квітні 2022 року торгувалися вище $95.

Крім того, виникла додаткова потреба в нафті через дефіцит газу. Він став задорогим для використання на теплоелектростанціях.

І для Москви, і для Європи значне скорочення постачання російської нафти на захід призвело б до нищівних економічних наслідків, робить висновок Bloomberg.

Близько 2,3 млн барелів російської сирої нафти щодоби постачається на захід через мережу трубопроводів для експортних терміналів у Балтійському та Чорному морях, а потім потрапляють безпосередньо на нафтопереробні заводи в центральній та східній частині Європи. Ціна такої торгівлі – близько $75 млрд на рік за поточними спотовими цінами. Окрім цього, Росія також отримує дохід з продажу нафтопродуктів: дизельного палива, мазуту тощо.

Експортна мережа

У Росії є три основні західні порти, які завантажують сиру нафту на танкери для нафтопереробних заводів у Європі та за її межами: Приморськ та Усть-Луга в Балтійському морі та Новоросійськ у Чорному морі. Саме до них веде розгалужена мережа трубопроводів країни-агресорки.

Кілька великих нафтопереробних заводів у Східній Європі та Німеччині залежать від нафти, яка постачається уздовж головного транспортного коридору з нафтових родовищ Сибіру — нафтопроводу «Дружба». Нафтогін має дві основні гілки до Європи. Перша — північна лінія, яка обслуговує порт Усть-Луга, а також нафтопереробні заводи в Польщі та Німеччині. Друга лінія – південна, це коротший відрізок, який проходить через Україну до Угорщини, Словаччини та Чехії.

Найбільше нафти «Дружба» постачає на переробні заводи Німеччини, дещо менше – підприємства Польщі.

Російський оператор трубопроводів ПАТ «Транснефть» у 2021 році поставив на європейські НПЗ 35,9 млн тонн нафти через «Дружбу», це еквівалентно 720 тис. барелей на добу. Для порівняння: це на 20% менше від обсягу поставок у 2020 році. Крім того, це на 40% нижче пострадянського рекорду в 1,18 млн бар. на добу, встановленого в 2006 році.

Польща, яка розуміє шкідливість такої залежності, вже зменшує свою залежність від російської нафти з трубопроводу «Дружба». Вона підписала довгострокові угоди з Саудівською Аравією, аби отримувати сировину морським шляхом.

Залежність Європи від РФ

Російська нафта залишається життєво важливою для більшості нафтопереробних заводів уздовж трубопроводу «Дружба». Країни вздовж цього маршруту покладаються на те, що Росія задовольнить понад 80% їхніх потреб у сировині. Країни, які розташовані далі на заході, і у яких немає ні трубопроводів, ні історичних зв’язків з РФ, набагато менш залежні.

Проте, факт залишається фактом: російська нафта є важливою сировиною для нафтопереробників від Фінляндії до Франції та Італії.

Росія також експортує продукти нафтопереробки, переважно дизельне паливо, мазут і очищену нафту. Країна розвиває мережу продуктопроводів для транспортування такої продукції на експортні термінали на Балтійському та Чорному морях.

За даними Євростату, потоки бензину та дизельного палива з Росії складаються 28% імпорту Німеччини в минулому році, вони задовольнили 9% попиту країни. Для Польщі залежність значно більша: 63% імпорту, 15% попиту задовольняє Росія.

Крім того, російський мазут відіграє якщо не провідну, то важливу роль на ринках від Фінляндії до Італії. За даними Євростату, 27 країн Європейського Союзу отримували з Росії в 2020 році 21% імпортованого мазуту. Найбільшими покупцями у відсотковому співвідношенні були країни Балтії (Литва, Естонія та Латвія), а також Німеччина, Фінляндія та Нідерланди.

Попри те, що Росія забезпечує значну частину потреб в імпорті нафти та нафтопродуктів для багатьох європейських країн, вона також є залежною від них: це надважливі ринки збуту. Європейські країни купують 65% російської нафти, що відвантажується на чорноморських портах, і понад 90% обсягів нафти, що відвантажуються в портах Балтії.

Річ у тім, що Росія не зможе перенаправити значні обсяги нафти покупцям в Азії, за умов, якщо потоки на захід з якоїсь причини зменшаться. Отже, якщо Європа і Захід не куплять, частину російського видобутку нафти, доведеться або зупинити потік, або відправляти нафту танкерами з Балтійського та Чорного морів до Азії. А там є свої потужні виробники цієї сировини.

Наталія Сокирчук, «Главком»