Українці пропонують органи на продаж: причини та реальність трансплантології в Україні
В Україні все частіше з’являються спроби громадян продати свої органи. Всі бажаючі нібито хочуть допомогти нужденним, проте виставляють органи на продаж заради грошей.
Про це написала засновниця громадської організації «IDonor: Всеукраїнська платформа донорства», журналістка Ірина Заславець на сайті Bit.ua, передають Вчасні Новини.
Подробиці. Все частіше люди роблять пропозиції «допомогти врятувати чиєсь життя», пропонуючи свої нирки, а іноді й печінку. За словами Заславець, організація майже щодня протягом року отримує такі повідомлення. Вона впевнена, що якась частина з них може бути надіслана від правоохоронних органів. Проте більшість повідомлень про органи на продаж надходять від цілком реальних людей.
«Чому? Припускаю, що трішки вводять в оману такі цифри: нирка – 323 798 грн, серце – 609 366 грн, печінка – 929 125 грн. Це тарифи, які встановила держава за виконання операцій із трансплантації. Гроші з бюджету сплачуються лікарням за кожне пересадження органу. Тариф складається з вартості витратних матеріалів, медикаментів і оплати праці медпрацівників», – сказала вона.
Українські трансплантологи наприкінці минулого року знову почали посмертно пересаджувати органи. Спочатку в Ковелі, потім у Львові, Києві та Рівному.
«Завдяки змінам у законодавстві й тому, що ці операції тепер фінансує держава, торік було пересаджено 9 сердець, 19 печінок і 91 нирку, а плани на найближчі два роки – це взагалі трансплантаційна незалежність, а значить – сотні операцій. Для цього серед іншого потрібні згоди на донорство. Людям про це прямо говорять з екранів телевізорів, розповідаючи про успішні операції та величезну кількість людей, які тих донорських органів потребують», – пояснює журналістка.
Заславець зазначила, що донорство не передбачає оплати. А вказані суми не є вартістю самого органу. Їх не продають, а винятково дарують.
Журналістка також нагадала, що в Україні є два види донорства органів: родинні та посмертні. Кожна людина за життя може поділитися своїм органом із родичем, при цьому обов’язковим складником цього процесу є добровільність.
«Що ж до посмертного донорства – у разі, коли консиліум лікарів констатує, що мозок пацієнта мертвий, але є розуміння, що органи здорові та можуть врятувати життя іншим, згоду на їх вилучення запитують тільки в рідних. Погоджуватися на донорство, коли родича вже не врятувати – це те, про що нині просять в українців», – підкреслила вона.
Заславець наголосила, що механізму такої прижиттєвої згоди наразі не розроблено.
«Рішення на родинне чи посмертне донорство абсолютно добровільне та альтруїстичне. Воно просто не передбачає оплати, останнє взагалі протизаконне й розцінюється, як торгівля органами. І так не тільки в Україні, а й у всьому світі», – додала засновниця громадської організації «IDonor: Всеукраїнська платформа донорства».