Євген із позивним «Текілла» захищав нашу країну у складі 30-ї окремої механізованої бригади на Бахмутському напрямку. Упродовж всього часу разом із ним службу несла собака Кора, яка супроводжувала його на найгарячіших точках сходу України.
На фронті вона була з ним майже цілодобово. Хіба що не ходила на найбільш небезпечні завдання, коли потрібна була максимальна тиша та зосередженість.
(щоб подивитись фото гортайте стрілочку)
Півтора місяці тому Євген отримав важкі поранення та потрапив спочатку в лікарню Полтави, а потім вже – у шпиталь у Житомирі. Кора лишилася на передовій.
Попри те, що воїн знаходився в лікарні, він постійно думав про собаку й не полишав надії на зустріч. І вона таки відбулась після того, як волонтери благодійного фонду «Дике поле 2022» вчергове приїхали з Києва на Донеччину, привезли допомогу бійцям на Бахмутський напрямок та гуманітарні речі й продукти жителям Лиманського району. Повертаючись з поїздки, вони заїхали до Слов’янська саме для того, щоб забрати собаку.
«Це не перша спроба, насправді. Ми часто буваємо на Донеччині, зокрема були й три тижні тому, у тому числі й у Слов’янську. Планували забрати собаку, якого дуже чекав господар. Тоді розминулися з хлопцями, які приїздили в місто з-під Бахмута, але не мали можливості дочекатися нас. Цього разу, нарешті, все вийшло», – розповів директор БФ «Дике поле» Артур Ар’єв.
Всю дорогу Кора не давала спокою. Кожного разу, як зупинялись на черговому блокпосту, намагалась вистрибнути до військових. Шукала свого друга.
«Коли вже приїхали та вони зустрілися – щастю не було кінця в обох. Євген сміявся, що друзі на сході України так піклувалися про Кору, що вона набрала вагу», – додав волонтер.
За кілька днів пораненому військовому довелося знову лягти до шпиталю. Його очікує продовження лікування та реабілітація, після чого він планує знову повернутися на фронт, до своїх побратимів. З Корою довелося знову попрощатися на якийсь час – залишив її у своєї матусі. Але каже, що це дається нелегко.
«Та й Кора вже два дні просто лежить біля дверей і дивиться наче крізь них. Матуся каже, що навіть не хоче йти їсти – доводиться нести до неї. Але це все одно вже інша справа. Вона тут, поряд. А я повернусь», – каже Євген.
